У Чернівцях театр ветеранів та їхніх сімей представив перший поетично-пластичний перформанс «Голоси свободи». У ньому разом виступили військові, діти захисників та юні переселенці. Через вірші, рух і власні історії учасники говорили про втрати, силу, пам’ять і надію.

Про це пише С4.

Вірші, написані ветеранами, дружинами військових і навіть тими, кого вже немає серед живих, стали основою дебютної постановки.

«Театр як терапія виступає. І, знаєте, це вже з мого невеликого досвіду, так як ми не так давно почали займатися, я можу сказати, що хлопці дуже розкриваються і їм це подобається. Вони щось нове знаходять у собі, і це їх теж запалює до життя. Ми плануємо проводити вистави. Це наш маленький дебют, маленький початок, але далі більше, я сподіваюся», — говорить режисерка та керівниця театру ветеранів та їхніх сімей «Стальний Темп» Тетяна Маслюк.

Для багатьох ветеранів сцена стала простором, де можна не приховувати пережите, а навпаки — проговорити його мовою мистецтва. Олександр Кошовий — ветеран російсько-української війни — каже, що такі зустрічі допомагають не лише згадати власну історію, а й відновлювати внутрішній ресурс після пережитого.

«Для нас, для тих, хто повернувся звідти, це дуже важливо. Ми ж свою пам’ять трохи відновлюємо, трохи відновлюємо своє ментальне здоров’я. І ця інтеграція молоді з учасниками бойових дій, тобто в нас уже така велика сім’я. Ми зараз кажемо не за професійну діяльність, до цього ми обов’язково прийдемо, зараз згуртовуються ті, хто через таку терапію можуть знайти себе», — ділиться актор театру ветеранів та їхніх сімей «Стальний Темп» Олександр Кошовий.

Особливе місце у виставі посіли дитячі голоси. На сцену вийшли діти військових та тих, хто через війну були змушені переїхати до Чернівців. Для них це була можливість розповісти про власний досвід і бути почутими.

«Я дитина ВПО, я з Києва. Під час першого місяця ми були в сестри моєї мами, потім ми на евакуаційному потязі добралися до Чернівців. У сьогоднішній виставі, мабуть, діти розповідали про ці історії. Це трохи драматично, сумно, бо діти реально переживали це дуже важко», — каже актор театру ветеранів та їхніх сімей «Стальний Темп» Арсеній Максименко.

Театр, що народився з болю, сьогодні перетворює його на силу. І доводить, що сцена може бути місцем не лише для оплесків, а і для зцілення. «Стальний темп» планує не зупинятися на дебютному перфомансі й у подальшому представити глядачу нові вистави.

Слідкуйте за нами у Telegram