«Емілію народила серцем» — так каже чернівчанка Марина Скорейко про свою дитину. Сьогодні дівчинці два роки і три місяці, вона обожнює подорожі та нові враження. Але її шлях до маминих обіймів був довгим і складним — від неї відмовилися чотири пари, медична карта лякала, а національність ставала бар’єром. Втім, для Марини дівчинка стала донькою з першого погляду в лікарні ще у 2022 році.

Про це пише С4.

«Я почала волонтерити в обласній лікарні в дитячому відділенні, де були евакуйовані дітки. Відкриваю кабінет, а там маленька недоношена дівчинка ромської національності, якій чотири місяці. Це була любов із першого погляду, я одразу почала її доглядати, дізналась, куди вона була евакуйована, заключила договір із цим фондом, почала збирати документи», — розповідає мати Емілії Марина Скорейко.

Проте замість швидкого усиновлення Марина отримала два роки боротьби із системою та болючу офіційну відмову. Одна з причин — Емілія була евакуйована із зони бойових дій, що додало бюрократичних труднощів. Кожне звернення Марини наштовхувалося на стіну нерозуміння.

«Писала масу звернень, я зверталася в ту службу, у нашу, у Київ. Проблема в тому, шо кожна область має своїх кандидатів, а коли ти кажеш: “Я — волонтер” — це просто на тобі хрест, і тебе сприймають як ворога. Одразу думають, що в тебе є якісь підтексти, а ти спеціально прийшла сюди, де сироти, ти хочеш якось оминути чергу», — каже жінка.

Сепсис, реанімація та народження на 32-му тижні вагітності. Поки інші вважали це вироком, Марина бачила лише дитину, якій потрібна допомога. Як фаховий реабілітолог, вона розуміла, що багато «страшних» діагнозів для чотиримісячного немовляти — це норма, яку можна подолати.

«Мені починають перераховувати такі медичні холодні терміни. Я розумію, що там є такі вади, які не є вадами, але коли перед тобою сидять люди в білих халатах і починають казати: “Множинні вади серця”, і починають перераховувати їх, я розумію, що це нормально, що дитинка на 32 тижні й у неї не сформовані органи, але не кожен це розуміє», — говорить Марина Скорейко.

Попри складнощі з документами, Марина продовжувала чекати. У її запиті до служби в справах дітей не було ідеальних критеріїв — лише готовність стати мамою для дівчинки.

Втім, ця історія почалася ще задовго до зустрічі в лікарні, пригадує пані Марина. Зізнається — в 13 років вона змогла побороти онкологію — і саме тоді пообіцяла собі, що якщо виживе, то обов’язково зробить щось цінне не лише для себе, а і для когось, хто цього дуже потребує. Сьогодні всі медичні прогнози залишилися в минулому. Замість лікарень — подорожі, замість діагнозів — перші слова та відкриття.

«Моя вимога була — гарна виписка. Я кажу: “Ні-ні, ми не будемо по-тихому забирати, ми гарно будемо одягнені — родичі, знайомі”. Ми всі пройшли такий складний шлях усиновлення, що заслужили на свято. І в той день, коли її виписували — я дуже плакала, бо той біль за два роки втрати перемішався з радістю. Усе позаду, я тримаю на руках дитину — маленьку темненьку дівчинку Емілію», — ділиться жінка.

Сьогодні Марина Скорейко знову збирає документи на всиновлення, адже приклад Емілії довів, що діагнози зникають там, де з’являється сім’я, а найбільші дива стаються з тими, хто одного разу просто вирішив народити дитину серцем.

Слідкуйте за нами у Telegram