За даними соціологів, за кордоном через війну залишаються близько шести мільйонів українців. Втім, згідно з дослідженнями – майже половина з них висловлює намір повернутися додому. Молоді батьки Олександра та Владислав Берники з Буковини ухвалили таке рішення цьогоріч. За плечима родини — понад чотири роки в еміграції, виснажливий ритм чужої країни та надмірні навантаження. Переосмисливши пріоритети, сім’я з трьома маленькими дітьми повернулася у рідну Глибоку.

Про це пише С4.

Повномасштабне вторгнення молоді батьки та підприємці Олександра й Владислав зустріли вдома, у Глибоці. Олександра перебувала на 39 тижні вагітності, то ж 24 лютого родина одразу вирішила виїхати за кордон. До Британії жінка добиралася вже з переймами. Головним рушієм став материнський інстинкт — зберегти життя дитини.

«Я миттєво прийняла рішення. Коли ми прокинулися від війни, я вже ці перейми контролювала, їхала. З дня на день мала народити другу дитину. І коли це сталося, я зрозуміла, що перший такий інстинкт самозбереження, навіть не за себе, а за дитину, у нас просто спрацював. І просто, не маючи нічого, взяла меншого сина і прийняли рішення, що потрібно переїжджати», – розповідає Олександра Берник.

Оговтавшись після переїзду, родина вирішила спробувати реалізувати свій український досвід підприємства у Британії. Оренда приміщення в Лондоні вимагала великих вкладень, тож молоді підприємці знайшли компроміс і відкрили фудтрак-пекарню.

«Ми вночі спочатку виробляли нашу продукцію, а вдень вже безпосередньо реалізовували її. Так як орендувати величезний цех, оце все зробити – це все величезні гроші в Британії. Тому було прийнято таке рішення. У мене, навіть, чоловік з моїм братом там і ночували у спальниках. Тому що від локації, де ми живемо, від півтори до двох годин їзди. І вночі вони виробляли, лягали спати в спальних мішках», – пригадує буковинка.

Працювати доводилося на межі можливостей. Напруги додавала й місцева бюрократія – родині з трьома малими дітьми британські орендодавці часто відмовляли у житлі.

«Просто коли вам не дають ніякого підтвердження про житло – база, від якої потрібно відштовхнутися. Це і садочки, школа – ці всі моменти. І в тебе його просто немає, і воно як ніби земля з під ніг йде», – ділиться жінка.

За 4,5 роки в еміграції родина з трьома дітьми зуміла розбудувати власну справу в Лондоні з нуля. Втім, пройшовши через тотальне виснаження та серйозні проблеми зі здоров’ям жінки – подружжя вирішило повернутися назад на Буковину, а лондонською пекарнею керувати на відстані. Олександра пригадує, що підштовхнуло зробити цей вибір.

«Ми молоді підприємці в Британії, основна робота вся лягає на нас. І в цій різдвяній гонитві у нас була ще велика зйомка. Після неї, після великого навантаження, мені дуже стало погано, і я потрапила в лікарню. Це було дуже страшно, тому що в Британії, ви самі знаєте, як вся система проходить. Мені потрібно було дуже довго, на жаль, реабілітуватися після того, відходити. І в Британії ви собі не можете дозволити цього. Я мусила повернутися в Україну, щоб мати цю підтримку від батьків», – каже Олександра Берник.

Напередодні Нового 2026 року Владислав запропонував повернутись в Україну. Подружжя зрозуміло, що бізнес у Лондоні може працювати й дистанційно, натомість повернення додому дасть дітям простір, а батькам — підтримку рідних і можливість спокійно працювати.

«Саме я наполягав та ініціював наш переїзд, і я дуже щасливий, що ми зробили цей крок. Ми його зробили безпосередньо для наших дітей і їхнього майбутнього. Великобританія – прекрасна країна, яка тут допомагає з усім, але саме з допомоги батьків, плюс в нашому випадку таймінг школи, то наша маленьке Глибока – це найкраще місце у світі для нашої родини», – говорить Владислав Берник.

Поки Владислав перебуває у робочому відрядженні в Лондоні, де родина готує до запуску вже другу кав’ярню, Олександра в Глибоці займається проєктом розширення для українського закладу. Сім’я працює у тандемі й доводить, що бізнес на дві країни — це реальність, а повернення додому – свідомий вибір на користь родини.

Слідкуйте за нами у Telegram