Рівно два роки тому росіяни розпочали повномасштабне вторгнення в Україну. Жорстока війна спричинила втрату десятків тисяч невинних життів, масові руйнування по всій країні, змусивши мільйони людей залишити свої домівки.

Журналісти С4 вирішили дізнатися у чернівчан, як вони зустріли повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.

— Застало дома в ліжку, як і всіх напевно людей України. Після робочого дня прокинулася. Було спочатку недорозуміння, шок. Як так у центрі Європи може бути війна, що це таке? Відтоді найбільше запам’ятався страх, що буде далі, чого чекати. Дуже сильно трусило, паніка була.

— Я на той час була дома, готувались до виходу на роботу, зібралась зранку. Чесно кажучи, не повірила, тому що сталося, але був трошки такий стресовий стан, я розуміла, що щось відбувається. Прийшла на роботу, все закрито, побачила на заправках дуже великі черги машин, тоді до мене тільки дійшло, що щось відбувається. Я, наприклад, не могла розмовляти, в мене таке враження було, що мову відняло, я не могла нікому подзвонити, ні спитати, що відбувається. Дійсно було незрозуміло, що буде далі й здавалось, що день-два – і це все закінчиться, все повернеться як було раніше.

— Закрили наш магазин, де я працюю, сказали сидіти дома, чекати, що буде далі. Тому ця невідомість убивала найбільше, ми дивились всі ці передачі, новини по телевізору, ми не відходили від них. Кожен не розумів, що воно і як воно.

— Я пам’ятаю, що о 3 ранку повернулася додому. І в 6 треба було вставати на роботу. Тато каже: «Війна почалася». Я кажу: «В сенсі?». Я ще навіть не прокинулася, не розуміла, що робити. Пішла на роботу, я тоді в лікарні працювала. Там всі розгублені були, але довелось працювати далі – життя продовжується. Пам’ятаю навіть першу тривогу, як ми спускалися у сховище, весь персонал, хворі – і це було дуже страшно.

— Ми якраз були в Трускавці з чоловіком, бо в мене проблеми зі здоров’ям, і хотіла, щоб чоловік зі мною був. Мали бути там 10 днів, а там сирени. І коли ти не вдома, відчуваєш набагато більше болю.

— День був достатньо тривожний, неочікуваний для більшості громадян нашої країни. Може, хтось очікував, але не вірилось у настільки великі масштаби. Якось сприймалося тривожно, але нічого, ми сильні ми згрупувалися. Відтоді запам’яталася найбільше невизначеність. Невизначеність у подіях, які будуть до вечора, і до подій, які будуть прийняті в наступні дні.  

— Я була в Україні й мала виїжджати в Польщу на навчання, мусила виїхати на наступний день, бо на кордоні було 10 км черги. Було страшно. У перші дні ти не міг зрозуміти, що війна. Всі йшли в магазини й скуповували все, а потім ти бачиш, як на кордоні люди хочуть виїхати.

— Зранку ми мали йти на пари, оскільки навчаємось в медичному університеті, я зайшла в Telegram, прочитала потік новин. Побачила, що повномасштабне вторгнення. Була тривожність, і йти вже не потрібно було нікуди, і треба було вирішувати, що робити далі. Той день був дуже тривожним, великий потік думок, невизначеність, весь час були на нервах, думали до кого подзвонити, куди їхати, що робити, було тяжко, бо переймалися і за рідних, і за близьких.

— Запам’ятався день з дзвінка мами о 5 ранку, що почалась війна, це було так страшно, зараз буду плакати. Кіпіш цих людей, і коли ти дзвониш, і мама тобі каже, що війна, і ти не розумієш, чи твого батька заберуть на війну. Я сподіваюсь, що всі повернуться живі й війна закінчиться якнайшвидше.

— Я прокинулась зранку від дзвінка мого чоловіка, що почалась війна, це було ніби сніг на голову, паніка, страх, відчай, нерозуміння, що робити далі, де ховатися. Ми живемо недалеко від аеропорту в Чернівцях, тому нам було максимально складно і страшно.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що ЗСУ за два роки великої війни ліквідували понад 409 тисяч росіян і 340 їхніх літаків.

Слідкуйте за нами у Telegram