У вересні 2024 року на фронті Андрій Янковський отримав осколкове поранення в голову. Параліч, втрата зору — думав, що це кінець. Вижити допоміг побратим, який витягнув його у бліндаж.

Андрій служив з перших днів повномасштабної війни: спочатку в добровольчому підрозділі «Фрайкор», згодом — у 4-й бригаді Нацгвардії «Рубіж». Після року лікування звільнений за станом здоров’я.

Про це розповідає С4.

«Смерть облизнула за потилицю, але відпустила», — згадує він.

Нині ветеран наголошує: найбільша потреба на фронті — це люди. «Піхота — на межі. І часто на позиції залишаються вдвох без ротації».

Усе забезпечення надають волонтери, військовий віддає шану їхній роботі.

Повернувшись до мирного життя, військові стикаються з нетактовними запитаннями. Андрій каже: «Досить просто сказати “дякую”».

Про перемогу — без ілюзій:
«Не буде кордонів 1991-го найближчим часом. Перемога — це поняття абстрактне, коли втрачаєш друзів. Але ми мусимо триматися разом».

Ветеран підсумовує: найменше, що може зробити кожен — пам’ятати, підтримувати армію, волонтерити та цінувати просте.

Слідкуйте за нами у Telegram