Микола Кучер — ветеран бойових дій. Його шлях — від Маріуполя у 2014 році до Бахмута та Курської області в час повномасштабної війни. Його історія — це про мужність на війні та після неї.

Про це пише C4.

Його війна почалася у 18 років

Миколі Кучеру зараз 30. Вперше на фронт він пішов добровольцем у 2014-му. Каже, це було усвідомлене рішення:

«В 2014 році це був район Маріуполя, далі — Лисичанськ, Луганська область, потім крайня ротація — це Горлівка. Потім зустрів повномасштабну, зустрів я її на Київщині, де ми гарно вибивали противника», — пригадує ветеран.

Після оборони Київщини його підрозділ перекидали на схід. Спершу — до Лисичанська, а згодом — під Бахмут.

«Спочатку лисичанський напрямок ми прикривали відхід військ у Сєвєродонецьку і Рубіжному, потім нас перекинули в напрямку Бахмута», — розповідає Кучер.

Під час бойових дій Миколі довелося опинитися і на території рф. Там він, ховаючись у посадці, випадково зустрів земляків.

«В Курській області в кущах, в посадці, зустрів двох незнайомих хлопців, які виявилось були з Чернівців. Де б ще я їх зустрів, як не під Суджею?» — каже ветеран.

Новий етап: життя після фронту

У 2023 році Микола вперше за 4,5 роки повернувся додому. У відпустці він зустрів свою майбутню дружину, а через два місяці — зробив їй пропозицію.

Після демобілізації війна для нього не завершилася. Він продовжує усвідомлювати втрати та шукати сенс пройденого шляху.

«Були свої труднощі. Я скажу так: не шкодую. Я дуже багато мав там знань, товаришів, досвіду. На превеликий жаль я дуже багатьох людей там втратив, а потім змирився.

Але єдине, за що я шкодую — це перебування тут, в тилу, і взагалі з кожним днем прожитим я все більше розумію, що це все було дарма», — зізнається ветеран.

Нова реальність та нові виклики

Сьогодні Микола Кучер будує нове життя — цивільне, родинне: разом із дружиною виховує сина. Його історія — це не лише про війну, а й про те, як вижити після неї й знайти сили жити далі.

Слідкуйте за нами у Telegram