Пів року тому Роман отримав важке поранення, завершив службу і почав відновлюватися. Гучні звуки, байдужість і нерозуміння суспільства — ось що, каже, болить найбільше.

Про це пише C4.

Роман Вакуленко — переселенець із Миколаєва. На початку повномасштабного вторгнення разом із родиною переїхав до Чернівців і добровольцем вступив до 37 окремого стрілецького батальйону. Воював на Донеччині, Луганщині та Сумщині, не раз опинявся під обстрілами.

«Не було чим окопуватись, все летіло — міномети, артилерія. Я руками землю рив, хотів руками окопатись. Страшно було, дуже страшно», — згадує ветеран.

Військовий каже: після війни особливо складно звикнути до нічних шумів, гучної музики й байдужості на вулицях.

«Я не міг спати вночі: ці мопеди, гучна музика, вони гарсують, літають. Комендантської години для них немає. А де поліція? У мене сильні панічні атаки, коли чую звук літака. На фронті я не розумів — наш чи ворожий, тиск підскакує, все тіло напружується», — розповідає він.

Роман зазначає, що після повернення з війни відчуває брак поваги до захисників навіть у буденних ситуаціях.

«Бачив, як везли героя, колона стоїть, поліція зупиняє рух, а якийсь водій на іномарці вирішив вклинитися. Йому вже кричать: “Що ти робиш? Героя веземо!” — але байдуже. Немає поваги взагалі», — каже ветеран.

Сьогодні Роман проходить реабілітацію та працює таксистом. Каже, що саме звичайна робота, спілкування з людьми і підтримка близьких допомагають поступово повертатися до звичного життя.

Слідкуйте за нами у Telegram