Спілкування журналістів з військовими: як медіа знайти спільну мову з бійцями та не наразити їх на небезпеку
Спілкування журналістів з військовими: як медіа знайти спільну мову з бійцями та не наразити їх на небезпеку
Швидкі новини
Спілкування журналістів з військовими: як медіа знайти спільну мову з бійцями та не наразити їх на небезпеку
Працюючи в умовах повномасштабного російського вторгнення, в українських журналістів чи не щодня виникає потреба спілкуватися з військовими. Така робота вимагає від медійників не лише уміння етично спілкуватися з людьми, а й хоч трохи розумітися на воєнній тематиці, підлаштовуватися під умови бійців та розуміти їхню психологію.
Що варто знати журналістам про взаємодію з військовими в тилу та на фронті, щоб налагодити контакт та отримати всю потрібну інформацію — читайте у матеріалі.
Військовослужбовці, які перебувають в умовах активних бойових дій, зовсім по-іншому сприймають буденні речі. Вони бачили смерть, вбивали самі, постійно чують звуки вибухів, часто бувають без відпочину, їхні друзі та сім’ї далеко від них, а поїхати їх відвідати або просто взяти перепочинок від усього — справа почасти надскладна.
Картина світу цивільних та військових відрізняється. Психологиня Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни Тетяна Аніщенко пояснює, що бійці звикли до чіткої ієрархії та структурованості у спілкуванні, вони часто потребують певної термінології та військових команд, тож цивільні можуть не розуміти (і таки часто не розуміють) специфіку військового контексту, що може привести до непорозумінь.
«Військові зазвичай демонструють емоційну стриманість через специфіку роботи мозку та тіла в екстремальних умовах та необхідність контролювати свої емоції в стресових ситуаціях. Це часто на відносно безпечній території призводить до труднощів у вираженні своїх почуттів. Цивільні люди, як правило, більш емоційно відкриті та готові обговорювати свої почуття, що створює контраст з військовими», — каже фахівчиня.
Насамперед варто пам’ятати, що військові на передовій працюють часто із секретною інформацією, яку не можна розголошувати привселюдно, хоча всі матеріали зазвичай проходять перевірку на такі факти командуванням. Попри це журналістам не варто розпитувати про ту інформацію, якою військові можуть не володіти. Важливо пам’ятати про всю заборонену до публікації інформацію, викладену в Наказі Головнокомандувача ЗСУ про організацію взаємодії між ЗСУ, іншими складовими Сил оборони та представниками ЗМІ на час дії воєнного стану.
Ірина Земляна у своєму посібнику «Журналіст і (НЕ) безпека» радить при спілкуванні з військовими встановити довірчі відносини з ними.
«Ви повинні розуміти, з чим стикаються військовослужбовці щодня, коли вони на передовій, який це може мати на них вплив. Вони також не зобов’язані вам давати інформацію — це ваша робота її отримати. Будьте доброзичливими, залишайтеся спокійними всередині, навіть якщо бійці будуть поводити себе загрозливо», — рекомендує експертка.
При собі варто мати й невеликі подарунки, наприклад, сигарети. Водночас Земляна наголошує, що не потрібно сильно зближуватися, а дотримуватися дистанції, оскільки це — суто робочі відносини.
«Також намагайтеся не фотографуватися разом з бійцями — вам не потрібно, щоб сторона противника побачила це фото в соцмережах. Ніколи не беріть в руки зброю, навіть якщо бійці наполягають. Уникайте журналістів, які носять зброю, стріляють. Не беріть із собою додому кулі, навіть якщо вам бійці пропонують їх як сувеніри», — додає авторка.
Тетяна Аніщенко надає такі поради щодо того, про що військовим не варто говорити:
При спілкуванні з пораненими бійцями важливо не забувати про етику й запам’ятати єдиний можливий варіант термінології — «людина (особа) з інвалідністю». Аніщенко радить не вживати таких термінів як: «обмежені можливості», «особливості», або «особливі потреби», «неповносправні», «колясочник». Краще використовувати поняття «з порушенням функції», яке просто констатує, яку функцію людина може виконувати часткового або не може виконувати.
Також журналістам не варто розпитувати про обставини отримання поранення: «Дайте людині можливість самостійно вирішувати, з ким і в якому обсязі він чи вона може поділитися історією свого пережитого досвіду. Якщо людина сама ділиться з вами історіями бойового досвіду, подякуйте йому чи їй за це. Зважайте на те, що повертатися до травматичних спогадів — непросто.
Крім того, медійникам слід пам’ятати про те, щоб не порушувати особистих кордонів і простору захисника чи захисниці.
«Питайте дозволу перед будь-яким фізичним контактом. Ви не можете бути точно впевненим у тому, що саме пережила людина, яка перед вами. У деяких випадках небажаний тілесний контакт чи торкання можуть спровокувати неочікувану для вас емоційну або фізичну реакції», — пояснила психологиня.
Деякі запитання під час проведення інтерв’ю можуть занадто занурити військового у спогади про ті чи інші події, або ж роздратувати людину, змусити її замкнутися, через що розмова може піти шкереберть. Журналістові важливо вміти знайти вихід з таких ситуацій. Тетяна Аніщенко у таких випадках радить насамперед зберігати спокій.
«Ваш спокій може допомогти знизити напруження. Уникайте емоційних реакцій. Дайте можливість висловити свої думки. Іноді просто висловлення почуттів може допомогти. Якщо це доречно, запитайте, що саме викликало роздратування. Це може допомогти зрозуміти ситуацію. Якщо військовий виражає агресію, пам’ятайте, що це може бути пов’язано з їхніми власними переживаннями, а не з вами», — зазначає фахівчиня.
За її словами, коли військовий занурюється у травматичні спогади, важливо підходити до ситуації з чутливістю, емпатією та уважністю.
«Дайте їм можливість висловити свої почуття. Прислухайтеся без перебивань. Уникайте фраз на кшталт “це було давно” чи “все буде добре”. Це пряме знецінення їхнього досвіду та почуттів. Дайте зрозуміти, що ви завжди готові вислухати, коли вони будуть готові поділитися. Не змушуйте їх говорити про деталі, якщо вони не готові», — каже Аніщенко.
Психологиня також рекомендує, якщо це доречно, запропонувати кілька простих дихальних вправ для зменшення тривоги, спробувати зосередитися на позитивних моментах або тому, що їх надихає.
Отже, журналістам треба пам’ятати багато нюансів при спілкуванні з військовими, і, разом з тим, не забувати, що бійці — такі ж люди, як і цивільні, але з набагато більшим травматичним досвідом. Знайти підхід до людини, не розуміючи контексту, в якому вони перебувають, майже неможливо, тому перед записом, коментарем чи іншою взаємодією з військовим необхідно ретельно підготуватися, аби не наразити ні себе, ні армію на небезпеку.
Більше про психологію спілкування з військовими — читайте в інтерв’ю з лікарем-психологом Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни Тетяною Аніщенко для проєкту «Війна і журналісти».
Читайте також:
просто заповніть всі поля нижче і ми зв’яжемось з вами