Вже майже 100 днів головний редактор нашого каналу Петро Гайдащук воює за нашу свободу та незалежність кожного українця. 24-го лютого він без краплі сумніву зібрав речі, взяв до рук зброю і пішов захищати Україну.

Та навіть на війні справжній журналіст не може залишитись «без пера». Публікуємо текст, який був написаний у перервах між обстрілами, між боротьбою за наше майбутнє і хвилинами відпочинку у холодному окопі.

«Позаду третій місяць 8-річної війни. Так, ми воюємо з московитами вже 8 років, якщо зануритись у історію, то значно більше.

Ворог сподівався на блискавичну перемогу, вони хотіли нашої води та землі. І багато хто отримав її, навіки ставши біо-добривом на полях та їжею для риб в Чорному морі.
Так, нам зараз не легко, ворог добряче поранений, але ще досить сильний і підступний, проте,ми тримаємо стрій!!!

Я зустрічав достатньо наших військових, серед яких і офіцери,які в перші тижні після 24 лютого,були приємно здивовані тим,що наше військо спроможне дати адекватну відсіч ворогу в умовах повномасштабної війни. Здивований був, мабуть, і окупант,але від багатьох московитських «асвабадітєлєй» ми вже ніколи нічого не почуємо.
Ми можемо та вміємо перемагати,адже народ,який не впав на коліна перед ворогом і бореться – існуватиме і це має стати правилом для сучасників та наших майбутніх поколінь.

Ворог сам не зрозумів, що запустив та з кожним днем пришвидшує процес кристалізації нашої нації. Наше завдання – не проґавити важливість моменту.
Нажаль, щодня ми втрачаємо найкращих синів та дочок України, долі багатьох звичайних українців зламані, домівки зруйновані та розтоптані чоботом руzzкой солдатні з «найсиНішої армії світу». Але кожна дія викликає протидію.

З кожним днем ми стаємо сильнішими, беручи до рук зброю та отримуючи різносторонню допомогу від цивілізованого світу, ми стримуємо і б‘ємо ворога на нашій Богом даній землі, де нам допомагають духи наших предків.

В українських степах,кличе вояків до бою дух козаків. Допомагає дух праведного гніву на московитів, мільйонів замучених і знищених українців східних областей, де радянська влада навмисне викорінила українців та замінила слухняним стадом «руzzкава насєлєнія».
Покоління борців за незалежність України змінювались, але ворог залишився той самий: підступний, цинічний, не бажаючий визнавати нашу незалежність та сам факт нашого існування.

Збіговисько кремлівських старців-параноїків гадало собі, що захопить нашу столицю з наскоку, в перші дні та ліквідує владу, після чого вся інша частина України впаде навколішки, припинивши супротив. Вони, мабуть, забули або не знали, що ми на відміну від їх «насєлєнія» в більшості своїй, ніколи не шукали собі царя. Відсутність централізованої влади або столиці, в разі такого військового сценарію, не означала б для більшої частини країни поразку. На місці однієї відрізаної голови, виросло б декілька, які би продовжували «кусати» та нищити ворога палячи землю під його ногами. Не тому, що хтось у владних кабінетах так захотів, а тому що за своє життя та право на існування, воліє боротись сама нація, яка протилежно відрізняється від зазомбованого та збіднілого матеріально, розумово і духовно «руzкова насілєнія», яке йде на фронт в якості «гарматного м’яса», бо так вирішив хворий кремлівський старець та його свита блазнів. І це тільки один з багатьох прикладів, які пояснюють чому ми різні!
Війна не обмежується тільки полем бою чи лінією фронту – це дещо значно більше.
Війна точиться за розум та душі людей, за право бути собою, бути українцем.
Кожен з нас в змозі чинити тотальний опір!

Незалежно від того де ти: на фронті зі зброєю в руках чи в тилу займаєшся волонтерством, ходиш просто на роботу, а може тільки закінчуєш школу та думаєш, що робитимеш в майбутньому.

Насамперед, будь гідним сином та дочкою України, вивчай та знай її справжню культуру та історію, а не байки московитських блазнів з балалайками про «братскіє та трієдіниє народи» і «адін язик і адну історію».
Намагайся чесно і відповідально робити свою роботу.

Викорінюй в собі штучно закладений комплекс меншовартості і залишки «совка».
Перед тим, як щось взяти і на щось очікувати, запитай себе «що можу зробити або дати я сам?»

Що можемо зробити насаперед ми для країни, її народу та цивілізованого світу загалом?
Ти не раб, не частина стада, а коваль свого щастя, творець і господар власного життя. Так, це складний шлях, але за ним є розвиток, є майбутнє.

А ще, просто розмовляй українською; думай українською; май віру в Бога, свій народ, країну та її Збройні сили.Саме це буде ще одним кроком до нашої перемоги,після якої на попелі старого світу – ми збудуємо світ новий!».

Ми вдячні нашому головному редактору за сміливість. Вдячні кожному захиснику за можливість жити звичним життям і працювати. Чекаємо твого повернення!