Дмитро Левицький у мирному житті працював на залізниці, помічником машиніста. На війні боєць був ще за часів АТО, а повномасштабне вторгнення зустрів на Київщині.

Історію військового дізнавалися репортери С4.

Для Дмитра Левицького широкомасштабна війна розпочалась на Київщині, потім захищав Україну від окупантів на Чернігівщині й у Харківській області, а вже згодом – його бригаду перевели на Бахмутський напрямок, де і отримав поранення.

«Осколкове-вогнепальне сліпе поранення в праву тім’яну частину голови. Можна сказати, що паралізувало – ліва сторона майже не працює. Але потихеньку встаю а ноги, бо потрібно», – розповідає Дмитро.

Лікування військового триває з березня 2023 року. Спочатку бійцю поставили пластину, але вона не прижилася. Тож згодом було ще дві операції.

«Дуже тяжко, тому що він в нас не ходив, він лежав рівненько, тому ми навіть його повертали з боку на бік. Але невістка молодець, вона в мене хороша, вона з перших днів біля нього. Дякую хлопцям, які його вчасно побачили, забрали й відправили його на лікування, тому що лікарі давали лише 1% на життя», – каже мати військовослужбовця Галина Левицька.

Жінка додає, що ускладнює лікування паперова тяганина. Каже, що сина демобілізували і йому вже зробили групу інвалідності, але ще не видали військовий квиток, тож на облік у ТЦК та СП не можуть без нього взяти.

Дмитро Левицький не здається та вірить, що його нинішній стан – тимчасовий. 

«Я тримаю себе в руках. Ще хочеться хлопцям помогти там, але я вже мінус одиниця, я там просто буду обузою, але хочеться повернутися в окопи, відстоювати те, що відстоював. Нам ці сусіди не потрібні, їх треба гнати подалі, аж туди, за Північний полюс», – зазначає поранений військовий.

Піти шляхом батька хоче син Дмитра Левицького, який також хоче бути захисником і після закінчення школи вступити у військову академію.

«Ми його відмовляємо, але він не піддається. А синочку своєму дякую, що захищав Україну. Хоч і говорять “ти нащо його туди віддала?”. А я не віддавала. Ми навіть не знали, де він є. А потім до нього додзвонилися і кажемо: “Сину, де ти є?”, а він віповідає: “А я воюю”», – пригадує мати бійця.

Дмитро ж каже, що зробив так, як його виховував батько. Зараз чоловік мріє якнайшвидше встати на ноги й для цього готовий працювати щоденно.

«Мрію встати на ноги нормально, купити машину, з дружиною і дитиною поїхати на море, якщо воно в нас ще буде. Але я думаю буде. Все буде Україна», – додав Дмитро Левицький.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історію військового, який нині боронить Україну у складі 1-го окремого механізованого батальйону Сухопутних військ ЗСУ Олександра Паращука. 

Слідкуйте за нами у Telegram