Прочитавши в пресі, як переселенка з Миколаївщини Надія Ставицька відмивала на Буковині автобусні зупинки, прикрашені мозаїкою, задався запитанням: а скільки будівель, що тішать око мозаїчними панно залишилось у Чернівцях? І чи цікаво це комусь?

А насамперед варто нагадати, що ж воно таке – мозаїка? Дослівний переклад слова означає «присвячене музам». Це зображення чи візерунки, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів. Мозаїки є однією з характерних рис радянської архітектури. Відомо що в 1940-х роках у СРСР художники створили мозаїчні панно для станцій метрополітену. Ними оздоблювали кінотеатри, музеї, палаци культури, санаторії, і навіть звичайні столовки та житлові будинки. Термінологічно мозаїка відносилась до монументалізму – виду образотворчого мистецтва, розрахованого на масове сприйняття в ансамблі з архітектурою чи природним оточенням. Це пам’ятники на та монументи на площах, масштабні мозаїчні панно. У радянський час вони були створенні для пропаганди соціалістичних ідей, піднесення праці, спорту, науки та здобутків діячів соціалізму.

За радянських часів, особливо в 1970-1980-х роках, сірість стандартизованої бетонно-блоково-панельної архітектури нерідко намагалися прикрасити, використовуючи гігантські мозаїчні панно. Майже в кожному українському місті є мозаїки, рельєфи або вітражі, створені радянськими художниками у 1950-1980 роках, і Чернівці – не виняток. Ці роботи створювалися як прикраси для громадських приміщень та публічних просторів.

Тоді, як Надії Ставицькій вдалося зафіксувати на Буковині й Поділлі майже 50 мозаїчних автобусних зупинок, у Чернівцях мозаїки до сьогодні збереглося не так багато. Зрозуміло, що всі її зразки можна побачити в районах, що забудовувалися в радянські часи.

Одна з них, і мабуть найбільша знаходиться на будинку, що на проспекті Незалежності. Мозаїка має назву «Квітуй, Буковино!», і була присвячена ювілею – 40 років входження Буковини до СРСР, а її автором є буковинський митець Артем Присяжнюк. Він створив її, коли влада чинила значний ідеологічний тиск на мистецтво. У цей час митцю вдалося зробити твір, який першочергово має в собі загальнолюдські, гуманістичні цінності, уникнувши прямого ідеологічного навантаження. Варто зазначити, що ті мозаїки, які несли суто радянську ідеологію, переважно до сьогодні не збереглися, потрапивши під декомунізацію, натомість вціліли ті, що звеличують працю людську – звичайних українських трударів і колгоспників. До слова – в Україні немає офіційного реєстру мозаїк та пам’яток монументального мистецтва, тому вони не захищені від руйнувань.

Інше мозаїчне панно можна побачити в Чернівцях на фасаді спортивної школи, що на вулиці Небесної Сотні. Не так давно цю школу капітально відремонтували, і мозаїку теж привели в належний вигляд. Символізує вона найвищий рівень спортивних досягнень – участь в Олімпійських іграх. Однією з найбільших фігур на ній є дівчина в українському національному одязі з голубом у руці, який, як відомо, є символом миру.

З будинку, що на початку провулку Складського на нас спостерігає мозаїчна жінка, яка не то танцює з вітром, не то просто махає руками посеред цікавого візерунку.

На стіні загальноосвітньої школи №42, що в Чернівцях по вул. Руській зображені двоє юнаків і дівчина. У руках у юнаків щось схоже на книжки, що символізує мабуть жагу до знань. Панно уквітчане червоними, жовтими й синіми кольорами.

На одній зі стін столової, що по вулиці Василя Лесина я побачив мозаїку у вигляді рук, по яким розтікається вода. Неподалік, через дорогу – приміщення «Чернівціводоканалу», тож символізм цього зображення цілком зрозумілий.

І наостанок. У Львові нещодавно цінні мозаїчні панно на будинках міста почали позначати міжнародним пам’яткоохоронним знаком «Блакитний щит». Охоронний знак «Блакитний щит» є емблемою Гаазькою конвенції 1954 року. Ним позначають культурні цінності, що підлягають захисту у випадку збройного конфлікту, й осіб, відповідальних за їх захист, визначених міжнародним правом. Наврад чи це захистить їх від російських ракет чи дронів, але захисту культурна спадщина в цей неспокійний час однозначно потребує. Принаймні від власників будинків – точно захистить. Варто сподіватися, що й у Чернівцях колись до цього дійдуть.

Тарас Піц, фото автора.

Слідкуйте за нами у Telegram