У чернівецькому шаховому клубі «Біла тура» за однією дошкою можуть зустрітися люди з різницею в кілька десятків років. Для одних шахи — це хобі, що супроводжує протягом життя, для інших — перші спроби знайти заняття для саморозвитку.

Про це пише С4.

Тиша, зосереджені погляди й шахові фігури. За дошками сидять сконцентровані гравці. Серед них — Анатолій Тимофійович, якому 87 років. Він травматолог і заслужений лікар України. Двічі на тиждень чоловік регулярно приходить до шахового клубу «Біла тура» в Чернівцях. Каже, що любов до цього виду спорту в нього з’явилася ще в дитинстві й не зникла з роками.

«Шахи, вони дисциплінують і не прощають помилок. Тому увага при грі в шахи, прививається із самого початку. Якщо неуважно граєш і якось підставив фігуру, то це вже програш. А треба грати таким чином, щоб надіятися на те, що ти зробиш або нічию, або виграєш», — каже Анатолій Зінченко.

Поруч — наймолодші учасники. Богдан почав грати в 6 років, зараз йому 8. Хлопець каже, що грає не задля перемоги, а просто тому, що йому це подобається.

«Це єдиний інтелектуальний цікавий спорт. Він дуже цікавий у думках. Для мене немає різниці — програвати чи прогрес», — говорить Богдан Ткаченко.

Шахи вимагають не лише уважності, а й витривалості. Поєдинки між досвідченими гравцями можуть тривати протягом 3–4 годин. Важливою залишається і теорія — без знання потрібних комбінацій виграти партію неможливо.

«Починаючі шахісти прямо перед собою бачать позицію і викладач їм пропонує, щоб вони зробили перший хід. Який? Чому цей, а не цей? І так далі. Виходить навчання і практична гра», — розповідає Анатолій Зінченко.

Цей спорт стає спільною мовою різних поколінь. За однією дошкою зустрічаються ті, хто передає досвід, і ті, хто тільки починає його здобувати.

Слідкуйте за нами у Telegram