Волуца Лівія

Коли ви бачите, як працює українська ППО або ракета прилітає в сусідній будинок, є спокуса зняти це на відео і поділитись зі світом. Коли ви знаєте, що з-під російської окупації військові звільнили ще один населений пункт, хочеться першим поділитися цією радісною новиною. Утім такі дії зазвичай замість популярності та щастя призводять до протилежного, що може вартувати навіть комусь життя.

Про те, як не допомагати росіянам інформацією, яка відповідальність за це передбачена та про що варто пам’ятати журналістам під час висвітлення наслідків обстрілів та бойових дій — поговорили з речницею Управління СБУ в Чернівецькій області Лесею Федоренко.

Яку інформацію шукає ворог з відкритих джерел?

Ми повинні усвідомити, що мета ворога — завдати українцям найболючіших ударів та якомога масштабніших руйнувань, які можуть призвести до великої кількості жертв. Разом з інформаційно-психологічними операціями це мало б, на думку кремля, залякати нас і змусити капітулювати. Тому росіяни використовують усі доступні можливості, щоби досягти цього. Звісно, що інформація з відкритих джерел в інтернеті, зокрема і з соціальних мереж, для них теж дуже важлива. Фото, відео з місця подій паралельно з використанням google-карт, системи глобального позиціювання, відомої нам як GPS, допомагає коригувати ракетні і дронові удари не тільки по об’єктах військової та критичної інфраструктури, а й по житлових будинках.

Які відомості про цивільну, стратегічну інфраструктуру та ворожі обстріли перебувають під забороною?

Насамперед має бути розуміння, що заборонено оприлюднювати і поширювати як у медіа, так і в соціальних мережах будь-яку інформацію про військові об’єкти, техніку, позиції ЗСУ, місця перебування військовослужбовців, переміщення озброєння. Адже за деталями на фото чи відео, як то дорожні знаки чи будівлі, можна встановити місцевість. Ми говоримо про інформацію, яку не поширювали офіційно  Генеральний штаб Збройних сил України, Міністерство оборони, ГУР МО чи СБУ. Це стосується і даних про звільнену від окупаційних військ територію. Їх категорично заборонено розповсюджувати до офіційних оголошень. Бо це загрожує додатковими масованими обстрілами по українських військових, які ще закріплюються на відповідній території.

Подвійні удари — наслідок публікацій про місця обстрілів

Також до офіційних повідомлень представників влади чи військових не можна поширювати жодних даних про місця обстрілів, які можуть допомогти ворогу скоригувати вогонь. Згадаймо, як росіяни практикують так звані подвійні удари, спеціально б’ючи по рятувальниках, котрі приїжджають ліквідовувати наслідки попереднього «прильоту» — такі випадки були в Харкові, Одесі, Хмельницькому, Херсоні, Нікополі, на Сумщині, Донеччині, Львівщині. Фото чи відео з прив’язкою до місцевості до того моменту, як про це повідомлять офіційно — реальна допомога рашистам.

Варто зазначити, що українці стали більш свідомими на третьому році війни і в цьому питанні дотримуються інформаційної гігієни. Про це свідчить те, що росіяни висловлюють у соцмережах розчарування поведінкою українців у стилі «нічого не бачу, нічого не чую, нічого не скажу». Вони шкодують, що українські користувачі на відміну від російських, не знімають наслідки прильотів, які б допомогли рашистам уточнити результати ракетних і дронових ударів, що посіяло б паніку в українському суспільстві та підняло б моральний дух росіян.

Як висвітлювати допомогу українців у тилу, щоб не зашкодити?

Сьогодні багато людей у тилу допомагають нашим Збройним Силам – купують чи ремонтують необхідну техніку, наприклад. Навіть збирають власноруч дрони. Іноді заклади чи громади хочуть про це розповісти у соцмережах, включно з адресами такого виробництва. Навіть якщо таку інформацію поширюють із благородною метою, для того, аби подати приклад іншим, цього не варто робити. Тому що таке місце вже стає потенційною ціллю ворога. 10 січня 2024 року російська «Нєзавісімая газєта» опублікувала матеріал про те, що Україна планує нарощувати виробництво БпЛА «в кустарних майстернях і на цивільних підприємствах — в невеликих цехах, пунктах техобслуговування і навіть меблевих фабриках», а росія акцентуватиме свої удари по таких місцях.

Знаючи, як рашисти виправдовують обстріли шкіл і лікарень, називаючи їх військовими об’єктами, то не варто відкидати того, що якусь громаду вони можуть звинуватити у «масовому виробництві безпілотників». Тож є ситуації, коли добрі справи і справді варто робити тихо. Тим більше, що жоден піар не вартий життя і здоров’я людей.

Якою, на вашу думку, повинна бути відповідальність за поширення небезпечної інформації, у тому числі для медіа?

Я б говорила, в першу чергу, не про поділ людей за, наприклад, професійною ознакою, а про мотиви тих чи інших дій. Коли такий контент люди публікують несвідомо або просто заради лайків та збільшення відвідувань власної інтернет-сторінки, то це одна історія. Якщо певні особи є прихильниками «російського світу» («русского мира») і свідомо передають відповідні дані ворогу — то це зовсім інше. У кримінальному кодексі є ст. 114-2 «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану», яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 12 років та ст. 111 «Державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану», відповідно до якої можуть покарати аж до довічного ув’язнення. Кожен такий факт розслідується і на підставі відповідних доказів суд ухвалює рішення у кожному окремому випадку. І таких проваджень та вироків з початку повномасштабного вторгнення в Україні є досить багато.