Незабаром українці відзначатимуть християнське свято — Світле Христове Воскресіння, якому передує Страсний тиждень. Як правильно виходити з посту, яке духовне значення має Чистий четвер і що варто класти до кошика — розповість отець Андрій, настоятель храму Святої Великомучениці Катерини ПЦУ Чернівецької єпархії.

Що можна й чого не варто робити в останній тиждень перед Великоднем? До прикладу, знаю про традицію чистого четверга. Які ще є?

Розумієте, ми є люди, і в будь-якій групі людей є чи ті інші забобони, вірування і тому подібне. Якщо ми говоримо про чистий четвер, що все потрібно очистити, то в якійсь мірі ми не розуміємо, що це — юдейська традиція, адже саме перед святом Песах, перед старозавітнім Великоднем, яке святкувалося 14 нісана — спогад виходу Ізраїлю з рабства Єгипетського — очищували все від не скромної їжі. Аби ви розуміли, навіть підіймалися килими, усе заміталося, аби не було здобного хліба. Чому? Тому що в цей день вони мали споживати гіркі трави і прісний хліб — мацу. І ця традиція, напевне, через те що християнство вийшло з іудаїзму, воно, напевне, як кажуть і перекочувало до нас. Якщо проаналізувати нашу націю, то також із приходом весни в нас білили мазанки, прибирали вдома й тому подібне, і десь воно створило певний симбіоз. А з приходом християнства ще й замонументували й зацементували це. Але насправді, у цей тиждень ми згадуємо про страждання Господа, що попередньо даруванню нам надії і великої радості — слідували його страждання, його смертна жертва. Саме в цей день він залишив для нас одну з найголовніших заповідей: «Любіть одне одного, по цьому вас впізнаватимуть як моїх учнів». Також, у четвер, під час таємної вечері він залишив заповідь про те, що споживаючи хліб і вино — ми споживемо його плоть і кров. І саме ця заповідь стала основним нашим таїнством церкви, таїнством причастя, основою під час кожної літургії, ми це здійснюємо як він нам це заповідав. У велику пʼятницю ми згадуємо про погрібіння його в гроб. Велика субота — це такий, знаєте, перехідний день повної тиші, тиші нашого серця, адже ми живемо за дві тисячі років від подій, які відбувались, і скажімо, спойлер ми знаємо, який відбудеться, але при цьому ми повинні прожити ці емоції і почуття для глибини нашої віри. І тут церква ніби завмирає, завмирає в тиші, адже головою ми розуміємо що відбудеться, але серце очікує воскресіння, цієї радості. Тому, я б казав, що в ці дні нам теж треба змістити більше фокус із традицій до молитви, адже не всі люди тримали піст, не всі встигли за тих чи інших причин (ми нікого не засуджуємо) сповідатись, причаститись, очистити свою душу. Можливо, у когось не вдалось примиритись зі своїм ближнім за час посту, то, напевне, страсний тиждень — він не входить у категорію великого посту, він взагалі виділяється церквою, тому можливо, нам ще дається така можливість, згадуючи ці всі події — відкрити своє серце.

Упродовж довгого часу люди тримають піст, обмежують себе в продуктах і потім, одного дня — приймають їжу у великій кількості. Як правильно виходити з посту, аби не зашкодити здоров’ю?

Для початку, потрібно змістити фокус і усвідомити ту річ, що Великдень — це не про застілля, не про кошик, не про столи й не про їжу. Великдень — це навіть не стільки спогад факту воскресіння, як спогад і нагадування нам тієї великої радості, що ми маємо надію на життя вічне. Як каже Господь у Євангелії від Іоанна «Я є життя і воскресіння, і хто вірує в мене, навіть якщо помре — житиме». Тобто, для того, аби правильно вийти з посту, ми повинні поставити поверх усього в цей день нашу вдячність Господу, ми повинні радіти в цей день воскресінню господньому, тому що це також радість від можливості воскресіння нашого, людського. Тому, прийшовши додому, треба спожити ці продукти, які ми освятили, але без пожадливості. У якійсь мірі ми можемо сказати, що Великдень — це такий собі екзамен після посту, адже якщо під час посту ми обмежили своє тіло аби зміцнити дух, очистити нашу душу — то Великдень перевіряє наскільки ми, скажімо, засвоїли цей урок, наскільки ми в дійсності можемо керувати собою. Звичайно, що є розповсюджена історія, про те, що прийшовши після освячення кошика, усі накривають шикарні столи, а потім усе закінчується «Мезимом», але це не головне під час цього свята, головне — бути вдячними, бути вдячними Богові. У цей день, на мою думку, дуже важливо бути зі своїми рідними. Особливо в такі часи для нашої нації, як зараз. Ми можемо навіть навести аналогію — є таке гарне свято в США як день Подяки, у нас, на жаль, у ментальності все змістилося до їжі, і було б правильно, аби ми цей фокус змістили. Тобто, буде важливіше в цей день, знаєте, трішки поїсти, але, до прикладу, комусь допомогти: допомогти нашим воїнам, дітям-сиротам, вдовам, подякувати Господу, примиритися з нашим ближнім у честь цього свята, забути старі образи.

Чи є якийсь канон, по якому збирають Великодній кошик? Як це правильно робити?

Дивіться, канону щодо пасхального кошику не має. Тому що це просто благочестива традиція, яку церква освячує. Якщо вдатися в деталі, у сенс цієї події, то вона виглядає таким чином: ми тривалий період часу стримували себе від їжі, від м’яса, молочних продуктів, яєць, і вже в честь радості Воскресіння Христового ми приходимо до храму і якщо простими словами, то ми ніби кажемо: «Господи, ми себе стримували, а тепер, у честь цієї великої радості — твого Воскресіння, освяти будь ласка, цю їжу, аби ми могли її споживати». У принципі, усе доста просто, і якщо порівнювати — до прикладу православна Греція, там також є традиція освячення продуктів на Великдень, але вона відрізняється наприклад тим, що в класичному розумінні греків — там буде знаходитись солодкий хліб і яйця, там ми ковбасу не зустрінемо, але в нашій українській традиції, нашій нації, уже воно так устаткувалось, що ми накладаємо в кошик різноманітні продукти, від яких ми себе обмежували, церква до цього ставиться з розумінням, адже багато речей, які є традиційними для нашого народу, вони увійшли, скажімо, у такий симбіоз із церковним життям. Тут надзвичайно важливо не зміщувати акценти. Адже Великдень — це не про кошик, центр цієї події — це не кошик, це Воскресіння Христове, і якщо скласти формулу того, що має бути, то найголовніше, що має бути — ей день має бути вдячне серце. Ось що ми повинні принести Господу. А від того, який у нас буде кошик, чи він буде скромніший — від цього Великдень не стає меншим, від того що він (кошик) буде пишніший і більш багатий, ми не стаємо ближче до Господа. Якось так.

А є передісторія, чому саме паска і варені писанки — символи Великодня?

Дивіться, ось цей солодкий хліб у нас пекли ще до початку християнства. Як взагалі й дуже багато українських традицій, повторююсь, вони увійшли в церковне життя. Тобто мати-церква, як любляча мати — вона не забороняє щось своїм дітям, вона бере якісь традиції і освячує їх, тобто дозволяє людям це здійснювати, дає можливості, тому що навпаки, християнство — це про волю, про свободу. Було б дивно, якби ми щось забороняли. Натомість, ми говоримо: «окей, давайте візьмемо цю традицію, ми її освятимо, вона залишиться, але понад цією традицією ми ставимо Бога». У нас, на теренах нашої держави, це було давно прийнято, у весняну пори року пекти ось цю паску, цей хліб. Не хочу нікого травмувати, але першопочатково, це була язичницька традиція, яка потім увійшла в церковну — тобто церква її освятила і від цього змістила фокус для людей, аби їм не було так травматично переходити від язичництва до християнства. Звичайно, що за декілька сотень років межа стерлася, усі перестали бути язичниками, усі забули про це, і вона увійшла в тісне таке повне наше життя. Але цю хлібину, першопочатково пекли як знак родючості, на яку очікували з приходом весни й посівної. Про яйце тут трішки інша історія, адже яйце є і в інших православних церквах, і в католицьких. Тобто ми знаємо, що яйце символізує початок нового життя. Якщо говорити про наш православний погляд, то ми не можемо назвати ні хліб, який ми приносимо, ні яйце — каноном, тому що це не відповідає дійсності, але ми рахуємо це за благочестиву традицію, за певні символи, які не шкодять християнам, а які навпаки, допомагають їм краще зрозуміти сенс цього свята. Як Христос перемагає смерть і дає початок нового життя, так і в яйці, здавалось би — мертвій матерії зароджується життя, ось, якщо так просто.

Слідкуйте за нами у Telegram