Володимир Кушнір із Волині з початку повномасштабного вторгнення був водієм у Збройних силах України. Виконував завдання в Миколаєві, згодом — на Курщині. Там 13 вересня 2024 року отримав поранення, через що втратив ногу. Нині чекає на протез.

Історію військового — дізнавалися журналісти С4.

Володимир Кушнір почав працювати з 12 років. За освітою він автомеханік. Зізнається, любить автівки, але ремонтувати їх йому не подобається. До війни працював зварювальником, займався пасажирськими та вантажними перевезеннями. На початку повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ.

«Сидів читав новини, як і всі. Хотілося чимось допомогти. У перші дні ходив блокпости будувати, мішки допомагав насипати. [Згодом] поїхав у свій районний військкомат — вони одразу [сказали]: «Завтра з речами». На наступний день приїхав, нас повезли, формувався батальйон. Я, коли йшов впевнений [був], що я вернуся живий. У принципі так і сталося», — розповідає воїн.

Володимир у складі 47-ї окремої інженерної бригади був водієм санітарної машини. Перевозив запчастини, людей, евакуював поранених. Спочатку виконував завдання в Миколаєві. Потім його батальйон перевели на Сумщину. Звідти в серпні цього року почався наступ у Курській області. Військовослужбовець пригадує, там місцеве населення на українську армію реагувало по-різному.

«Вони вели себе чемно, культурно й ми ставилися. Воду возили, їсти. [Деякі місцеві] у підвалі жили, хто не боявся, то жили по своїх хатах. Я помітив, що там українською мовою спілкувалися, [тобто] суржиком, і нас добре розуміли», — згадує військовослужбовець.

У вересні 2024 року військовослужбовець отримав поранення внаслідок ворожого дрону. Втратив ліву ногу.

«Я зупиняю машину, глянув — пощастило. Опускаю голову вниз — ні, не пощастило. Ну я кричу: «Нога». Перші 5 секунд паніка була, але далі розумів, що треба брати себе в руки, бо 40 секунд є, щоб себе врятувати», — ділиться Володимир Кушнір.

Нині захисник на реабілітації в Чернівцях. Фізичні вправи та оздоровчі процедури Володимира розписані погодинно чи не кожен день. Окрім цього, він встигає брати участь у різних акціях та заходах на підтримку ветеранів. Єдине, що засмучує — те, що в суспільстві не всі вміють коректно поводитися з військовими.

«Не подобається мені, коли десь заходиш і там черга. Якщо ти нахабно не підеш, тебе не пропускають. Я стою на милицях разом з усіма. За місяць мене 2–3 рази пропустили», — говорить захисник.

Нині військовий готується до протезування. Хоча каже, що на милицях навчився ледь не танцювати. Не зважаючи на поранення, військовий керує автівкою.

«Я живу так само. На милицях зайду, куди треба, сяду в машину, заїду куди треба. Я живу. Я не відкладаю життя на потім», — каже Володимир Кушнір.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історію військового Руслана Малишева.

Слідкуйте за нами у Telegram