Гібридну війну проти України росіяни ведуть не одне десятиліття, вважає речниця Управління СБУ в Чернівецькій області Леся Федоренко. Важливим компонентом гібридної війни є інформаційно-психологічні ефекти, метою яких є вплив на емоції й почуття людей, їхня дезорієнтація й залякування.

Що таке гібридна війна, які інформаційно-психологічні методи впливу на українців використовують росіяни та як журналісти можуть протистояти ворожим ІПСО — читайте в інтерв’ю.

Що таке гібридна війна та звідки вона бере свій початок?

Давайте спочатку розберемося, що таке гібридна війна та звідки вона бере початок.  Якщо говорити простими словами, то гібридна війна — це такий тип конфлікту, коли агресор для досягнення своєї політичної мети використовує і військові, і невійськові методи. Причому застосовувати їх він може й одночасно, і послідовно.

Це явище не нове. Ще китайський військовий стратег Сунь-цзи, який жив 500 років тому до нашої ери, у своєму трактаті «Мистецтво війни» зазначив: «Одержати сотні перемог у бою  —  це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою — ось це вінець мистецтва». У своїй праці він вчить вводити противника в оману, маніпулювати ним. Тож гібридні війни періодично виникали у світі протягом двох з половиною тисяч років. І методи їх ведення вдосконалювалися разом із розвитком технологій.

Але якщо цим терміном раніше в основному послуговувалися дослідники військової історії, то після 2013 року про гібридну війну заговорили у більш широкому колі. Сталося це після того, як начальник генштабу зс росії герасимов виступив перед академією військових наук із доповіддю, яку потім опублікували у профільних медіа, багато цитували і назвали «доктриною герасимова». Він розповів про нові підходи до ведення зовнішньополітичних конфліктів, у яких відводить основну роль саме невійськовим заходам, яких у чотири рази більше, ніж власне військових. Від створення агресором вигідної йому опозиції у державі, яку хоче «проковтнути», до економічної блокади та дипломатичного тиску. Причому кожен метод, кожен етап має своє місце і свій термін дії протягом усього конфлікту (читай — війни).

І лише єдину складову не віднесено ні до військових, ні до невійськових методів. Понад те, вона триває від початку і до самого завершення гібридної війни. Йдеться про інформаційне протиборство. Йому російський агресор надає особливого значення. Ефективність такого сценарію ми, на жаль, побачили у 2014 році під час анексії Криму та тимчасової окупації Донецької й Луганської областей. Тоді Україні довелося вчитися максимально швидко реагувати на такі виклики і тепер ми набули неоціненного досвіду та навчилися не просто протистояти, а й перемагати на інформаційному полі нелегкої боротьби.

На вашу думку, скільки часу росія веде гібридну війну проти України?

Можна дискутувати багато з приводу того, скільки часу веде проти України гібридну війну кремль, який уособлює і росію, і колишній радянський союз. З огляду на те, як тільки не намагався агресор знищити ідентичність українців — а це і голодомори, і знищення справжньої української науки й культури, знецінення та максимальна адаптація до російської — а відтак і знищення: української мови, ув’язнення і страти українських діячів з різних галузей — все це є елементами гібридної війни, яка в різні періоди проявлялась більше чи менше. Виходячи з цього можна зробити висновок, що триває вона далеко не одне десятиліття.

Згадуючи про інформаційну складову гібридної війни, варто говорити про інформаційно-психологічні впливи. Бо інформація — це зброя, а психологічний компонент — це спосіб ураження цією зброєю. Мета будь-якої інформаційно-психологічної операції — вплинути якраз на емоції й почуття людей, дезорієнтувати їх, залякати, заволодіти їхніми мізками і, як то кажуть, взяти максимально без бою.

Які методи використовують росіяни, щоб дестабілізувати українське суспільство?

Дезінформація, маніпуляція, фейки, діпфейки, підміна понять, поширення чуток, відверта брехня — це не повний перелік засобів, які використовує кремль, щоби вплинути як на громадську думку в цілому, так і на свідомість та підсвідомість окремої людини. Чи є приклади їх використання кремлем? Та практично всі російські новини сьогодні є суцільною дезінформацією: від повідомлень офіційних інформаційних агентств, які фактично є вустами влади, до «ручних» блогерів і так званих «лідерів громадської думки».

Які приклади інформаційно-психологічних операцій під час повномасштабної війни ви можете навести?

Фактично всі атаки ворога на полі бою супроводжуються інформаційно-психологічними операціями. Особливо ретельно росіяни намагаються звинуватити Україну в тому, що самі роблять.

До прикладу, вину у жахливих звірствах у Бучі вони хотіли перекласти на українських військових. Іноді такі звинувачення передують їхнім майбутнім діям. Згадайте, як ще у жовтні 2022 року командувач російськими окупаційними військами в Україні суровікін  заявив про нібито підготовку ракетного удару ЗСУ по Херсону і по греблі Каховської ГЕС. А вже 6 червня 2023 року росіяни самі підірвали греблю. Або цьогорічна ситуація: 12 липня речниця їхнього мзс захарова заявила, що Україна буцімто планує підірвати дамби Київської ГЕС та  Канівського водосховища. А 26 серпня під час масованої атаки росіяни намагалися атакувати і ці об’єкти.

Як журналістам боротися з ворожою дезінформацією?

По-перше, розвивати в собі критичне мислення. І критично ставитися до будь-якої інформації, особливо взятої з інтернету.

По-друге, протидіяти дезінформації потрібно через перевірку фактів – цей процес називають іншомовним словом «фактчекінг». Не зайве нагадати, що журналісти зобов’язані перевіряти достовірність інформації. І якщо раніше для цього достатньо було трьох джерел, то тепер потрібно не менше п’яти. Перевіряти треба не лише тексти, а й фото та відео.

Користуватися офіційними джерелами й ресурсами, які допомагають розпізнати фейкові новини, як, наприклад, StopFake та Центр протидії дезінформації.

Неперевірену інформацію не варто публікувати й поширювати. Також журналісти можуть спростовувати на основі перевірених фактів ворожу дезінформацію, документувати воєнні злочини держави-агресорки тощо.

Ну і дотримуватися самим журналістських стандартів та допомагати розвивати критичне мислення своїм читачам, слухачам і глядачам, тобто виконувати, так би мовити, просвітницьку функцію.

Нагадаємо, раніше ми говорили з Лесею Федоренко про те, яку воєнну інформацію не варто розголошувати публічно.