Сапер без ноги, але з незламним духом: історія Миколи Калінова, який мріє повернутись до війська як інструктор
Сапер без ноги, але з незламним духом: історія Миколи Калінова, який мріє повернутись до війська як інструктор
Швидкі новини
Сапер без ноги, але з незламним духом: історія Миколи Калінова, який мріє повернутись до війська як інструктор
Він пішов на війну ще тоді, коли її називали “АТО”, і залишився з нею назавжди — навіть після ампутації ноги. Микола Калінов — старший сапер, який у 2014-му добровільно став до лав армії. За спиною — фронт, поранення, втрата побратимів. Але попереду — нова ціль: навчати інших, як виживати й рятувати.
Про це повідомляє С4.
7 жовтня 2024 року Микола підірвався на міні під час розмінування на Луганщині. Його евакуація тривала понад 20 годин. Усю дорогу він був при тямі — сам зупинив кровотечу, не втратив свідомість і не зламався.
«Після операції я сам прийшов до тями. Побачив лікаря, спитав, чи в мене є коліно. Він подивився: “Яке коліно, забудь”. Думаю: нема коліна — протези зараз класні роблять, буду ходити», — пригадує Микола.
Після реанімації — довгий шлях реабілітації. Його підтримкою стала кохана жінка, яка відмовляє його повертатись на фронт.
«Це моя віддушина. Людина, яка тримає мене на плаву. Вона не хоче, щоб я повертався. Відмовляє», — каже військовий.
Калінов служив на Харківщині, пізніше — на Запорізькому напрямку. Розміновував поля, рятував поранених. У червні 2024-го в його групі загинули троє побратимів. Микола тоді був у відпустці, але саме йому довелося опізнати тіла, зібрати речі та супроводити загиблих додому.
«Не було часу розкисати. Треба було пацанів в моргах опізнати, речі зібрати, додому доставити. Я тоді проводжав найкращого друга з Івано-Франківська. Це було важко», — згадує він.
Повернення на передову — наразі не варіант, визнає Микола. Але він хоче стати інструктором, щоб передавати свій бойовий досвід іншим. Мирне життя для нього — виклик не менший, ніж окопи. Каже, простіше було на фронті, ніж тут, де поруч — байдужість. Він не хоче, щоб його жаліли. І просить суспільство ставитися до ветеранів із гідністю.
«Ми — ті самі люди. Не небезпечні. Не треба спеціального ставлення. І не треба двері притримувати — ми самодостатні навіть після втрати кінцівок», — підсумовує військовий.
Війна змінилася — від артилерії до дронів, мін-пасток і FPV-ударів. Але незмінним лишається головне — людське життя. І ті, хто його рятує.
Слідкуйте за нами у Telegram
Читайте також:
просто заповніть всі поля нижче і ми зв’яжемось з вами