У суспільстві, яке поступово починає відкрито говорити про домагання та сексуальне насильство, важливо розуміти не лише моральні, а і юридичні аспекти цих злочинів.

Адвокатка, докторка юридичних наук, професорка кафедри криміналістики ННІПП НАВС Ганна Нікітіна-Дудікова у програмі «Говорю, як є» на телеканалі С4 розповіла про те, чому про такі злочини правоохоронцям треба повідомляти якомога скоріше та не мовчати, навіть якщо минуло багато років.

Згідно з Кримінальним кодексом України, кожен злочин має визначений строк давності. Злочини проти статевої свободи та недоторканості особи — зґвалтування, сексуальне насильство, примушування до вступу в статевий зв’язок, розбещення неповнолітніх, а також домагання дитини для сексуальних цілей з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем — переважно кваліфікуються як тяжкі.

Нікітіна-Дудікова пояснює, що у таких випадках термін давності становить 7 років. Проте є винятки: зґвалтування малолітньої особи, передбачене частиною 4 статті 152 ККУ, вважається особливо тяжким злочином, і термін давності становить вже 10 років.

Варто розрізняти поняття зґвалтування та сексуального насильства. Юристка розповідає, що якщо в діях є проникнення у тіло потерпілої з сексуальним підтекстом — це зґвалтування. Якщо ж таких дій не було, але було торкання або інші дії сексуального характеру — йдеться про сексуальне насильство (стаття 153 ККУ).

За її словами, покарання за зґвалтування передбачає від 5 до 10 років ув’язнення, тоді як за сексуальне насильство — до 5 років. У випадку, коли правопорушення вчинено подружжям, колишнім подружжям або службовою особою, санкції такі: від 5 до 10 років за зґвалтування та від 3 до 7 — за сексуальне насильство.

При цьому, наголошує фахівчиня, ключовим фактором у таких справах є швидкість реагування, позаяк розслідування значно ефективніше, коли заяву подано одразу після злочину, особливо якщо правопорушник є незнайомцем. У такому випадку є можливість використати дані з телекомунікаційних джерел, провести слідчі дії та зібрати докази. Якщо ж із моменту вчинення злочину минуло 10–15 років, шансів на встановлення істини суттєво менше: доказову базу складно зібрати, а справа часто зводиться до «слова проти слова».

«Тут рахунок іде на дні. Якщо пройшов тривалий період, то, на жаль, у нас слідчі органи не є чарівниками. Я думаю, що частина відповідальність за притягнення винної людини до кримінальної відповідальності так само покладається і на потерпілу особу», — прокоментувала вона.

Попри те, що притягнути людину до кримінальної відповідальності через десяток років уже неможливо, юристка радить жертвам не мовчати. Особливо якщо це стосується людей, які обіймають керівні чи публічні посади. Адвокатка зауважує, що важливо говорити про подібні випадки, навіть якщо минуло 20 або 50 років — це сигнал для потенційних злочинців, що правда все одно спливе. Вона переконана, що навіть якщо уникнути кримінального переслідування вдасться, уникнути суспільного осуду — навряд чи.

Публічність у таких злочинах також може слугувати і превентивним заходом, адже чим більше людей буде про це говорити, тим більше постраждалих зможуть відчути підтримку й наважитися розповісти про пережите.

«Чим більше людей буде про це говорити, тим більше суспільство буде вірити тим, хто про це заявляє. Будемо говорити відверто, мало хто психологічно готовий протистояти своєму керівникові, чи будь-якій іншій особі. Гегемонія використання свого панівного або керуючого становища щодо іншої людини, хай то сексуальне, економічне чи психологічне, її потихеньку зі світу викорінюють. Чим більше про це будуть говорити і заявляти, тим сміливіше і легше буде тим дівчатам і хлопцям, які постраждали від таких дій, заявити про це так само, оскільки, на жаль, у нашому суспільстві іде стала тенденція до того, щоб заклювати потерпілу, бо це найлегше», – підсумувала Ганна Нікітіна-Дудікова.

Слідкуйте за нами у Telegram