Не схвалює тих, хто тікає зі служби та вважає, що мобілізація не приносить користі, люди мають ставати на захист України добровільно. Військовослужбовець Руслан Малишев пішов воювати з перших днів повномасштабного вторгнення. Він продовжує службу навіть попри серйозну травму, хоча може працювати в тилу. 

Чого нині найбільше не вистачає на фронті, про реабілітацію та найважчі моменти під час військової служби – дізналися журналісти С4.

Руслан Малишев завжди був патріотом і планував своє життя пов’язати з армією. Після 24 лютого 2022 року він одразу пішов на фронт, не чекаючи на повістку. 

«До 24 лютого я проходив строкову службу якраз. Коли розпочалась війна, я одразу пішов [на фронт]. У мене були думки, що я повинен. Без повістки, без нічого – ми одразу потрапили туди», – пригадує військовий.

Воював на Миколаївському та Донецькому напрямках. На одному з бойових завдань військовослужбовець втратив свого найкращого друга, який нині вважається зниклим безвісти. Спільний досвід і бойові труднощі об’єднали їх як сім’ю. Руслан досі вірить, що він живий.

«У моїх друзів є ще надія, що можливо вони (зниклі безвісти – ред.) об’являться. У нас було багато планів. Ми стали вже сім’єю. У нас було кілька людей у групі, які сильно зблизились. Спали в одній палатці під дощем разом. Ми все переживали разом. Ця втрата мене сколихнула, і навіть не можу це словами передати», – розповідає чоловік.

24 липня 2024 року Руслан Малишев отримав важкі поранення і втратив нижню кінцівку. Окупанти поцілили у броньований автомобіль, у якому він їхав із побратимами. 

«Ми їхали на “хамері” броньованому. Казали, що вона (автівка – ред.) витримує, але тоді не витримала. І тоді два FPV (дрони – ред.) прилетіли водію у двері. У нього були важкі поранення: відірвало ноги й руку. Мене залило кров’ю, я нічого не розумів. Відходячи від машини, я наступив на “лепесток” (протипіхотну міну – ред.). Але я встав і застрибнув у бліндаж до побратимів. Я себе, по факту, сам втягнув звідти. Я побіг, наступаючи на відірвану ногу», – говорить боєць.

Руслан Малишев не схвалює тих, хто самовільно залишає підрозділ. Каже, кожен такий вибір збільшує навантаження на інших бійців. 

«Це їхній вибір. Я, звісно, його не схвалюю, бо розумію, що якщо з мого підрозділу підуть троє, то мені доведеться ще за цих трьох роботу на себе брати. Це потім вони повертатимуться назад, бо їх знайдуть. Що вони робитимуть? Навіть якщо не знайдуть, то що дітям розповідатимуть?» – переконаний Руслан Малишев.

Чоловік веде TikTok, де ділиться своїм досвідом. Тут він знаходить і підтримку, адже підписники часто допомагають донатами на необхідне спорядження.  

«TikTok – це відволікання, розвантаження. Ти заходиш і спілкуєшся з людьми. Деякі пишуть негатив, а є ті, які підтримують. Бувало, що люди кидали кошти, щоб ми амуніцію якусь собі придбали. Ми просили цього не робити, вони все одно не зупинялися», – розповідає військовий.

Не зважаючи на втому і небезпеку, Руслан Малишев та його побратими відчувають підтримку цивільних. Каже, що найбільше фронту зараз потрібні люди.

Нині військовослужбовець проходить реабілітацію, готується до повторної операції, щоб повноцінно ходити на протезі. Фронт залишати не планує – хоче стати військовим інструктором та допомагати ЗСУ. 

Нагадаємо, раніше ми розповідали історія бойової медикині Лариси Збурлюк, яка рятувала життя побратимам на фронті та вбивала окупантів.

Слідкуйте за нами у Telegram