Від 24 лютого 2022 року багато людей стикнулися з такими поняттями як «травма», «психотравмуючі події», «посттравматичний стресовий розлад» (ПТСР), на які раніше не звертали уваги. Ці слова чули, але ніхто не цікавився, що це, оскільки їх це не стосувалося.

Але, після повномасштабного вторгнення, мабуть, кожен, вперше в житті помітив в собі якісь нові реакції і запитував: «Чи я нормальний?», «Чи зі мною все добре?», «Чи немає в мене ПТСР?».

Телеканал «С4» поспілкувався із психологинею Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни Тетяною Аніщенко, яка розповіла про такі явища як «посттравматичний стресовий розлад» та «посттравматичне стресове зростання».

«В умовах, в яких ми перебуваємо зараз, дуже круто, що різні волонтерські психологічні організації активно почали включатись в допомогу, правильно вели роз’яснення і підтримку. Окремі психологи зараз активно пишуть про посттравматичний розлад, його профілактику.

В тих країнах, де була війна, показник розладів ПТСР коливався в межах 8-12%. Це демонструє, що психіка здатна сама відновлюватись, як поранене тіло загоюється», – каже психологиня.

За її словами, важливо розуміти, що ПТСР – це не вирок. З ним можна навчитись жити.

«Я не погоджуюсь з тими аргументами, які зараз звучать, про те, що прогнозують масовий характер розладів, важке та довге відновлення. Ні, це зовсім не так. Спостерігаючи за оточуючими, за близькими клієнтів, я не бачу підстав для таких припущень. Тим паче, що наша психіка оснащена потужним механізмом виживання», – зазначає Тетяна Аніщенко.

Ба більше, кожен з нас свідомо може впливати на цей процес і попередити посттравматичний стресовий розлад.

Є ще один цікавий момент: крім ПТСР є і таке поняття, як посттравматичне зростання.

Що це таке?

«Це так само результат травми, але в іншому руслі. Цей феномен почали досліджувати з середини 90-х років. Сам термін має під собою такий позитивний збір психологічних змін, що виникають внаслідок впливу травматичної події та сприяють підйому на вищий рівень функціонування.

Травматична подія – це мається на увазі не стресова подія, коли, наприклад, дівчина ніготь зламала, а саме подія, де є серйозна загроза для життя та здоров’я.

Обставини, в які потрапляє людина, кидають їй серйозний виклик як її адаптаційним ресурсам особистості, так і розумінню нею світу та свого місця в ньому, як би це по-філософськи не звучало», – зазначає фахівчиня.

Посттравматичне зростання (ПТЗ) передбачає трансформаційні зміни в мисленні та ставленні людини до світу, що сприяє особистому зростанню. Також можуть змінюватись життєві цінності. Якщо раніше було пріоритетним щось матеріальне, то після цього навпаки – особистісні стосунки починають більше цінуватися.  Якраз при ПТЗ стосунки, які були не дуже хороші, але з ними не могли нічого зробити, припиняються. Натомість цінність інших відносин, які є ресурсними – зростає. Збільшується здатність до співчуття та емпатії. Також відбувається усвідомлення своїх сильних сторін. Людина чітко розуміє, ще є вразливі сторони.

«При посттравматичному зростанні людина починає шукати нові пріоритети, завдання та цілі в житті. Часто починають розв’язувати ті питання, які відкладали на потім. Також якщо людина раніше ні в що не вірила, то після ПТЗ починає. При чому, мова не лише про віру в щось духовне, а про віру загалом.

Механізм нашої психіки, який робить ПТЗ можливим, полягає в тому, що в нас є величезний ресурс до трансформації та адаптації до змін середовища. Але цей ресурс є в нас у «сирому» стані, десь там, дуже глибоко. І ми навіть не підозрюємо, що з нами може щось таке відбутись.

До травматичних подій ми вважаємо, що живемо в комфортних і безпечних умовах. У нас є сталий алгоритм дій, вирішень якихось ситуацій, які працюють до того моменту, коли станеться ось ця травматична дія.

Коли нам комфортно і все добре, то в собі важко щось змінювати. На це навіть немає причин», – зауважує психологиня.

Як приклад вона згадує наших воїнів, які щодня не перестають дивувати, захоплювати та надихати.

«Спостерігаючи та спілкуючись з ними дуже багато років, я щодня собі ставлю питання: «Як на таке здатна звичайна людина?». Тому, що вони демонструють якісь надзвичайні, надлюдські здібності. І це не тільки про величезну  силу духу, а й прогресивне мислення.  Своїм прикладом вони показують нам, звичайним людям, що в нас набагато більше людських можливостей, ніж ми можемо собі уявити.

Вважаю, що ми зобов’язані перед нашим воїнам і тими, хто віддав своє життя, стати кращими і змінити своє мислення, навчитися жити по-новому тому, що вони воюють з імперією зла. Ми повинні звільняти свою душу від уламків цього «совка», від застарілих схем, переконань, і давати собі всередині право і дозвіл на щасливе майбутнє», – наголошує психологиня.

Повертаючись до ПТЗ, варто зазначити, що дослідження демонструють, що чим більш травматичним був досвід, чим важчі були наслідки бойової травми, то тим зростання більше, позитивніше і більш відчутне. Військові, які пережили активні бойові дії, виявляються більш стійкими психологічно за тих ветеранів, хто не мав такого травматичного досвіду.

«Найголовнішою стратегією в зростанні є зміна ставлення до воєнної травматизації. Це потрібно для того, щоб людина, яка пройшла через бойові дії, знала, що не обов’язково потрібно відчувати себе жертвою життєвих випробувань. Далеко не кожен стрес повинен викликати посттравматичні розлади. Енергію стресу можна самостійно перетворювати та ефективно використовувати. Я завжди кажу хлопцям, що коли фіксуються якісь посттравматичні симптоми чи розлади адаптації, то для вас є дві новини: хороша і погана.

Погана полягає в тому, що вам доведеться жити постійно з цими нормальними реакціями на ненормальні умови, ситуації. А хороша новина в тому, що з цими наслідками можливо навчитись жити. І їх можна повернути для себе не якоюсь руйнівною силою, а взяти їх для ще більшого зростання, потенціалу, реформації, сили», – каже Тетяна Аніщенко.

Варто зазначити, що не кожна цивільна людина і не кожен військовослужбовець може отримати бойову психічну травму або ПТСР. Це залежить від дуже багатьох обставин. Але тим, хто дійсно отримав травму, я кажу, що «випадковості не випадкові». І якщо людину спіткали ці зміни, то їй варто задуматись над тим, для чого Всесвіт надіслав ці випробування.

Авторка: Христина Петренко