В Україні 14 березня відзначають День добровольця. Це свято тих, хто за покликом серця, не чекаючи повісток, першими стали на захист держави. 12 років тому, у 2014-му, саме добровольчі батальйони дали країні дорогоцінний час для розгортання армії, а у лютому 2022-го — черги до військкоматів стали символом незламності для всього світу.

Хто вони, люди, які змінили цивільне життя на окопи, що ними рухає сьогодні та як змінився образ добровольця за роки великої війни.

У Чернівцях напередодні пам’ять тих, хто віддав життя за незалежність держави, вшанували хвилиною мовчання на Центральній площі. 

Сини, батьки, друзі. Люди різних професій і доль, яких об’єднало одне — любов до України і готовність її захищати. Їхня сміливість, жертовність і відданість — приклад для сьогоднішнього покоління.

«Це ті люди, які прийняли для себе мужнє рішення, які змінили звичайне цивільне життя на форму, на військовий статус і визначились, що важливим пріоритетом на той час було захист нашої держави, незалежності. Це мужні люди, це сини, це батьки, це різні за професіями люди, дійсно віддані, гідні і порядні», — зазначив начальник Чернівецької обласної військової адміністрації Руслан Осипенко.

З нагоди Дня Добровольця гідних та відданих дітей України відзначили нагородами.

«Добровольці насправді це унікальне явище для країни. е люди, які, не маючи військового досвіду, взяли в руки зброю. Я переконаний, що кожен з них увійде в історію України, Буковини й нашого міста. Я хочу подякувати їм за сміливість, за жертовність, за патріотизм. Добровольці були як у 14-му році, так і в 22-му році, так вони і є зараз. Я думаю, це нескінченно, поки вороги є на землі українській. Тому я дякую їм за те, що вони є прикладом для майбутніх поколінь українців і для сучасної молоді. Вони — справжні герої», — сказав Чернівецький міський голова Роман Клічук.

Серед нагороджених — Денис Стратійчук. Контракт із ЗСУ боєць підписав, коли йому було лише 18. Службу почав сапером у 2019 році. Згодом перевівся до 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї бригади.

«Ми були патріотично виховані, це було дуже цікаво. Ми ще дітьми малими, коли було по 14-15 років, захоплювались кіборгами, хлопцями, які пішли в АТО. І тоді в нас загартувалося, що так — ми маємо навчатися, маємо жити, але поки в нашій країні війна, поки на Сході йде війна, ми маємо взяти в цьому участь. Тоді це здавалось дуже правильним», — розповів ветеран російсько-української війни Денис Стратійчук.

У хабі 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади до Дня добровольця провели зустріч-діалог. Спікерами стали ветерани, серед них і Вальтер Шеффер. Чернівчанин воював з 2014-го: спершу в лавах 80-ї бригади, а з початком повномасштабного вторгнення — у новоспеченій 82-й ОДШБ. Він добре пам’ятає перші запеклі бої, з яких починався український спротив. 

«АТО — це не просто абревіатура. У 2014 році, коли були Луганський аеропорт і Донецький аеропорт, Дебальцево, Широкіно — це була гаряча фаза цієї війни, яка потім переросла у затяжну. Так само там гинули люди, так само втрачали здоров’я, так само воювали. Ми воюємо за майбутнє своє, за майбутнє наших дітей, загалом за майбутнє країни, яка може зникнути. Хоча ні, навряд вона зникне, бо українці — така нація, яка не дасть про себе забути», — поділився Вальтер Шеффер.

Володимир Савіцький разом із двома синами долучилися до 107 Чернівецької ТрО 24 лютого 2022 року. Чоловіку тоді було 57.

«У мене два сини, і вони в перший день просто запитали мене: Тату, ви з нами, чи у військкомат йдете? Я пішов з ними в ТрО. Старший син служив у штабі, а я з молодшим Богданом був в одній роті, в одному взводі, навіть в одному відділенні. І так ми аж до Бахмута були разом», — пригадує Савіцький.

Володимир брав участь у Харківській наступальній операції, згодом тримав оборону на кордоні, а влітку 2023-го родина зазнала непоправної втрати.

«Ми звільнили Харківську область і зупинилися на кордоні між Харківською областю і Бєлгородською. Майже пів року стояли на тому кордоні. А вже в червні 2023 нас перекинули на Бахмут, а в липні загинув мій менший син», — говорить ветеран.

Молодшому сину Володимира, Богдану, було 27. Попри біль втрати, сьогодні чоловік стоїть поряд із побратимами, адже знає: добровольці — це фундамент нашої стійкості.

Аби жертви загиблих не були марними — підтримка родин Героїв та ветеранів має бути в пріоритеті. На Буковині нині працюють над тим, аби відкрити ветеранський простір. Зробити це планують спільними зусиллями міської та обласної влад.

«Питань дуже багато, які стосуються військової тематики, ветеранської тематики, які стосуються соціальної політики. Тому ми зараз вивчаємо практичні досліди інших регіонів, де вони працюють більш ефективно. Ми працюємо з громадськими організаціями. У мене також спланована зустріч з родинами воїнів, які перебувають в полоні або загинули. Щоб також вислухати їхні пропозиції, щоб це був не просто місце, гарне облаштування, щоб він був функційний», — додав начальник ОВА Осипенко.

Хаб має стати місцем підтримки для захисників та їхніх родин, де вони зможуть отримати допомогу та розв’язати нагальні питання у колі своїх.

Слідкуйте за нами у Telegram