У Чернівцях на Сцені-майстерні Чернівецького драмтеатру відбулася презентація книжки Інґи Кейван «Діти Беслану», над виданням якої спільно працювали видавництво «Дирижабль» та Видавничий дім «Букрек». Книгу видано за підтримки Чернівецької обласної військової адміністрації.

Про «Дітей Беслану» з авторкою спілкувалися літературознавиця, психологиня, засновниця літературного клубу Art Hunters Club Світлана Вардеванян та поетка, мовознавиця, культурна менеджерка Марина Горбатюк.

Назва нової поетичної збірки Інґи Кейван «Діти Беслану» апелює до однієї конкретної точки неповернення у світовій історії, злочину двадцятирічної давності — вбивства російським імперським режимом осетинських дітей. Саме тоді були закладені міни, вважає поетка, які детонують досі, і кількість жертв збільшується в геометричній прогресії. Під час презентації, зокрема, йшлося і про Беслан, як метафору.

«Книга була написано впродовж 2014–2021 років. В основі багатьох текстів збірки — новини із різних джерел: воєнна хроніка, розповіді безпосередніх учасників подій, приватні та колективні травматичні досвіди. Книга «Діти Беслану» — це осмислення російсько-української війни, її причин, наслідків, щоденних подій. Ця книга — психоемоційний щоденник людини, якій довелося жити у воєнні часи, та часи глобальних змін, і яка гостро й виразно відчуває біль інших людей, світовий біль», — каже про своє літературне дітище Інґа Кейван.

«Звісно, що поштовхом стали події на Майдані, це те, що накопичувалось. Потім, усі ці загарбницькі дії Москви. І, я знаю, що багатьом ця назва — «Діти Беслану» є дуже складною, і взагалі цей зв’язок із Бесланом, але, я пам’ятаю, що кілька місяців мені не писалося, а кілька місяців для мене це дуже багато, і дуже панічно. І потім, в один момент я згадала, як на Майдані накривали загиблих целофаном, і з моєї пам’яті постав образ, коли виносили дітей бесланських, і накривали цим целофаном. І, для мене насправді ота трагедія, яка тоді відбулася в Беслані, вона стала дуже сильною. І, можливо, тому що я тоді мала бути мамою, та й не тільки тому. Я завжди дуже болісно сприймала насилля, а особливо над дітьми. Тобто, для мене було очевидно, кому вигідний цей злочин, хто виграв після цього. Я не могла зрозуміти, чому світ мовчить, і так спокійно це все ковтає. Ми можемо вже навіть не пам’ятати причин цієї трагедії, але залишається сам факт і усвідомлення того, що жодна людина не повинна гинути заради чиїхось політичних інтересів, чи будь-чого. І я тоді побачила, як ці діти йдуть, і йдуть, і йдуть — покоління за поколінням. Й от, мені здалось, що ті діти — це всі ми», — пригадує поетка.

Книга є присвятою авторки двом Андріям: Андрію старшому та Андрію молодшому. Сину і його батьку.

«Мені важливо було це трансформувати в тексти. Потім на війну пішов тато мого сина, і його досвід тут теж. Перші дні на війні — психологічно дуже важкі. Ми з ним багато говорили, і я йому вдячна за цю довіру. Але мені треба було з тим щось робити, і хотілося б щоб люди бачили це все. Бо, я бачила, що дуже часто люди забувають про те, що відбувається в нас у країні. Тому що якщо навіть на якійсь невеличкій території була би війна в країні, то вона всюди. І це не тільки про Україну, а і про Європу. І, вочевидь що цією книжкою я кричала, мені хотілося звертатись до людей, говорити про це. Мені здавалося, що якщо люди отямляться, то не буде більшої біди», — додала Інґа Кейван.

Фото: Тарас Піц

Нагадаємо, раніше ми писали, що в Чернівцях презентували книгу «Вижниця: верхня, нижня, нова» Іллі Стринадка.

Слідкуйте за нами у Telegram