Росія за минулі 30 років не втратила стільки авіаційної техніки, скільки за ці 13 днів в Україні, але у них ще достатньо машин для вбивства. Ще достатньо ракет для терору. Ще достатньо 500-кілограмових бомб.

 Провина за кожну смерть кожної людини в Україні від авіаударів та у заблокованих містах – безумовно, на російській державі. Але відповідальність за це – і на тих, хто вже 13 днів не може ухвалити десь там на Заході, десь там у кабінетах очевидно необхідне рішення. На тих, хто досі не убезпечив українське небо.

 Ми чули багато запевнень і бачили багато домовленостей. Зокрема, про створення гуманітарних коридорів для порятунку наших громадян у Маріуполі. Але вони не спрацювали. Всі не спрацювали. Поки що.

 Ви знаєте, мені сказали, що Червоний Хрест, Міжнародний Червоний Хрест, забороняє нам використовувати емблему на наших машинах. Які виконують гуманітарні місії. Забороняє червоний хрест, ніби це їхня власність. І це показово.

 Я говорив з президентом Литви Гітанасом Науседою. Народ Литви стоїть пліч-о-пліч з українцями у цій боротьбі. Ми відчуваємо допомогу. І цінуємо. Говорив з президентом Європейської ради, нашим другом Шарлем Мішелем. Говорив і з прем’єр-міністром Індії паном Моді. Але є речі, які вирішуються не у переговорах. Які НЕ залежать безпосередньо від нас. А тільки – від людяності, яка має перемогти у провідних столицях. Має перемогти страх. Має перемогти будь-які вигоди.