У суботу, 6 грудня Україна відзначає День Збройних сил — свято тих, завдяки кому держава залишається незалежною. Чернівецькі військові поділилися своїми історіями про мотивацію, службу, поранення та повернення до мирного життя.

Про це пише C4.

День Збройних сил — дата, яка з’явилася у 1991 році разом із народженням молодої держави. За 33 роки змінилася армія і покоління тих, хто її творить. Для кожного з них цей шлях був різним, але їх об’єднує головне — розуміння, заради чого вони борються.

Ветеран Дмитро Бобров згадує, що рішення йти в армію було для нього очевидним: «Це твоя країна, потрібно її захищати, захищати свою родину. Це місія чоловіка. Я служив в 107 бригаді, буковинське ТРО, в розвідувальній роті».

Для Валентина Гаврилюка момент вибору не вимагав роздумів: «В мене немає відповіді на це питання, адже в мене це і так очевидно. Ми зараз всі дружно збираємось захищати наших дітей. Це логічно».

Багато хто з військових пережив смертельну небезпеку. Командир роти спецпризначення Ігор Лучак розповів про випадок, коли дивом вижив після авіаудару:

«Саме в той момент прилетіло 2 КАБи. Мене засипало, не знаю скільки я там пролежав. Але мої побратими завдяки нормальній комунікації мене відкопали і врятували».

Вадим Гільчук зізнається, що отримав тяжке поранення, втративши ноги:

«Мені відірвало ноги. Відірвало ноги ще одному моєму дуже хорошому побратимові. Це якраз там познайомився, дуже гарно дружили, — але він стік кровʼю, через те що, вибирали кого виносити: або мене або його. Вибір впав на мене. Так якось вирішив хлопець, який витягував мене. Поки витягував, рази три втрачав свідомість, розумів, що сталося».

Повернення до мирного життя теж часто давалося непросто. Ветеран Анатолій Масенко згадує про байдужість, з якою інколи стикався:

«Моє посвідчення УБД цивільні люди просто його не сприймали. Казали: “знову іще одне”, “зараз знову буде без черги”, “чого вас тут так багато?“».

Дехто обрав шлях служби ще в юності. Денис Стратійчук розповідає, що події 2014 року стали для нього переломними:

«Події з 2014 мене дуже тривожили. Ми дивилися по телевізорі майдан, дивилися ці всі протести, але ми були малі і ми нічого не могли зробити. А у 18 років я підписую контракт, бо мотивація була здоровенна».

Ветеран Микола Кучер пояснює, що відповідальність за країну він відчув із повноліття: «В той момент, коли я отримав паспорт громадянина України, я отримав під свою відповідальність всю нашу державу. І я, як відповідальний громадянин України мусив, повинен нести за це відповідальність і зберігати гідність».

Попри втрати й виснаження, військові не втрачають віри в країну та її майбутнє. Про це говорить Сергій Василюк, військовослужбовець і фронтмен гурту «Меч Арея»: «Чесні патріоти, волонтери, військові мають об’єднуватися. Україна має бути принципово іншою, і над цим треба працювати».

У Чернівцях вітають усіх захисників і захисниць із Днем Збройних сил України та дякують за силу й рішучість, завдяки яким країна стоїть і бореться далі.

Слідкуйте за нами у Telegram