Наприкінці січня у театральній галузі розпочалася хвиля зізнань про домагання та психологічне насильство щодо студенток, зокрема від викладачів університетів. На тлі цього люди розділилися на два табори: частина захищає дівчат і жінок, які постраждали, а інша частина вважає це популізмом.

У випуску програми «Говорю, як є» намагалися розібратися, хто винен у насильстві, жертва чи нападник.

Науковиця, кандидатка психологічних наук, голова ГО «Міжнародна асоціація психосоматики та тілесної терапії» Тетяна Павленко переконана, що зґвалтування ніяк не може бути провиною жінок.

«Зазвичай жінки звикли мислити так, що, мабуть, якщо мене зґвалтували, то винна я. Це такий захисний механізм, який працює таким чином: якщо я винна, то я можу це контролювати. Це я його привабила – значить я контролюю цього маніяка. З погляду виховання у нас теж підсвідомо у всьому винні жінки. І ось ми маємо жінок, які мовчать. Насильники знають, що жінки будуть мовчати, тож будуть продовжувати це робити», – розповіла Павленко.

Схильність чоловіків до насильства може бути пов’язана як з дитячим вихованням, так і з психологічними проблемами.

«Жертва не має вірити, що вона чимось брудна. Вона могла бути у спідниці, гола, чи у три мішки закутана. Якщо у маніяка в голові воно сидить, нічого вас би не уберегло. Йому нічого не заважає. Йому може сподобатися, наприклад, що права щока більша за леву на 15 міліметрів. Там логіки нема ніякої», – уточнила фахівчиня.

Розв’язати цю проблему, за її словами, може сексуальна освіта в школах. Не менш важливою є довіра між дітьми та батьками. Досить часто у сім’ях не заведено говорити про почуття, почасти батьки це вбивають і приглушують, не слухаючи дитину.

«Чому простіше говорити про це і шукати підтримку в соцмережах? Тому що тебе там ніхто не дістане. Водночас рідні близько – вони тебе дістануть, покарають. Поліція, вчителі, принаймні для жінок, старших за 30 років, не є особами, яким можна довіряти. А що говорити про дітей, у яких ще досі нестійка психіка, і насилля дуже часто вважається нормальним, особливо якщо воно є ще й в сім’ї», – говорить Павленко.

Чимало випадків, коли жінки замовчують про насильство щодо них, пов’язані з безкарністю або неприємним досвідом спілкування з правоохоронцями. Павленко наголосила на важливості подачі заяви від жертви. Це допоможе не тільки притягнути людину до відповідальності, а й зменшити рівень тривоги у постраждалої.  

«Треба спробувати зробити все можливе, щоб себе захистити. Тоді вашій психіці буде набагато краще у мільйон разів, ніж не пробувати взагалі», – зазначила Тетяна Павленко.

Насильство може спостерігатися не тільки з боку чужинців, а й близьких і родичів. Гендерно зумовлене насильство також працює в обидва боки. При цьому, насильство може бути як і тілесним, так і емоційним.

«І мама може дочку аб’юзити, і дочка матір. У нас тут варіантів безліч. Масажист може лапати. Тому оця грань, між тим, коли нам просто здалося [що було насильство], чи не здалося – якщо вам це не подобається, треба валити звідти як мінімум», – зауважила науковиця.

Розпізнати насильника лише за зовнішнім виглядом неможливо. Психологиня радить придивлятися і до особистої історії.

«Якщо ваші особисті історії вам не подобається, вам здається, що до вас чіпляються або до вас уже чіплялися, вам пропонують те, що ви не хочете, то, ймовірно, ви поруч з людиною, яка не достойна вашої уваги. Треба тікати, звертатися до поліції – захищати себе за будь-яку ціну», – каже експертка.

Тетяна Павленко підсумувала, що у будь-якому прояві чи випадку насильства не чекати, а діяти. Вона нагадала, що усяке свавілля залишатиметься відповідальністю нападника: «Ви маєте право на захист, адже ви будете жити самі з собою, а не з суспільною думкою».

ідкуйте за нами у Telegram