До повномасштабного вторгнення Анатолій Ковалів навчав дітей і дорослих гри на барабанах, виступав із відомими гуртами та організовував благодійні концерти.

Про це повідомляє С4.

«Пішов по призову. Якби хотів сам, там вагався, але були у нас концерти спільні з різними гуртами. З Гуцул Каліпсо грали, зробили такий тур з Братами Гадюкіними. Їздили цей тур у підтримку. І було таке, що з Чернігова вертались разом з Гуцул Каліпсо, давали концерти у Львові. Я пам’ятаю, 3 концерти відіграли, було місце таке — бомбосховище, там де трамвайне депо, і ми там внизу були», — пригадує музикант.

У перервах між концертами Анатолій їздив як волонтер на Київщину та Чернігівщину. Саме ці поїздки й остаточно переконали його стати до лав Збройних сил.

«Спочатку я мобілізувався в наш Чернівецький 22-й батальйон. Ми були на Сумщині. Я поїхав, там якби були всі наші хлопці — всі чернівецькі, і я мобілізувався туди», — розповідає ветеран.

Барабани з’явилися в житті Анатолія ще у 14 років і відтоді стали його невід’ємною частиною. Навіть на фронті він знаходив можливість тримати ритм.

«Коли ми там стояли в зоні очікування чи на передовій, то, звісно, ти там не пограєш. Але коли ми не виконували бойові завдання, то я під колонку, під музичку сідаю і граю. Інколи є бажання — сів під це, інколи просто сам пограти. Воно як виникає, переключає, дає якось і розслабитись. Ну, якби ти не постійно в тій напрузі», — ділиться Анатолій.

Для нього музика — це не лише професія чи захоплення. Це спосіб відновити сили, тримати рівновагу й залишатися собою навіть у найважчі часи.

«У мене є дочка, вона доросла, але я завжди їй казав: є робота, вчимось там, влаштовуємося на роботу. Не у всіх, на жаль, буває так, що робота подобається. Я завжди казав, що потрібно, щоб кожна людина мала якесь хобі, щоби вона могла відійти, душу відвести», — каже ветеран.

Для Анатолія барабани — не лише інструмент, а спосіб жити й далі: пам’ятати про минуле, тримати баланс сьогодні і дарувати надію на завтра.

Слідкуйте за нами у Telegram