Володимиру Тимофійчуку 20 років. Він пішов на фронт, наслідуючи приклад батька, який служить із 2014 року. Перший бойовий досвід в Авдіївці став важким випробуванням, під час якого Володимиру вдалося не тільки вижити, а й завоювати довіру побратимів, які старші за нього.

Про стосунки із батьком, поранення та плани на майбутнє захисник поділився із журналістами С4.

Коли Володимир вирішив стати військовим, йому було лише 19 років. Він прагнув бути біля батька, який уже служив із 2014 року.

«Мені хотілося бути ближче до батька й показати, що я так само можу служити, і я цього не боюся. Коли батько приїжджав додому, то нечасто, але ми з ним бачилися. Він мені приблизно пояснював що, як, куди й навіщо. Я ще змалку розумів, що рано чи пізно мене доведеться піти служити», — каже військовослужбовець.

Перший бойовий досвід війни Володимир отримав у найгарячішій точці Донеччини — Авдіївці.

«Коли перший раз вийшов з Авдіївської області, я довів самому собі, що я також можу служити, воювати. Мої побратими дуже різко відреагували на це: “Тобі 19 років. Як ти можеш піти воювати?”. Але я з усіма йшов у наряд, у мене не було такого, що мене залишали. Треба було йти — я зібрався і пішов», — розповідає воїн.

Під час одного із завдань Володимир отримав важке поранення — втратив частину ноги.

«Ми з побратимом мали мінувати дорогу в населеному пункті рф. Надійшла команда піти забрати танкові міни, щоби підкласти їх під дорогу, аби в разі чого підірвати її. Це була залізна дорога, міни з правої сторони, і я зробив крок назад і почув вибух. І все — я лежу. П’ятка дивиться на мене. Я в голові розумію, що все, у тебе більше її не буде, ти маєш це прийняти. Морально я це не міг прийняти тижні чотири», — пригадує боєць.

Володимиру встановили протез, який він опанував за чотири дні. Нині захисник проходить реабілітацію у Вашківецькій лікарні.

«Я на протезі вже їхав собі спокійно додому. Тобто я міг пересуватися в громадському транспорті, для мене це не складає проблеми. Так само зараз десь піти, пройтися, походити, то для мене це не проблема. Так, є труднощі, але їх можна побороти, й із часом вони просто пропадуть. Головне — просто самому цього хотіти. Якщо в тебе самого не буде бажання, то навіщо пробувати далі», — говорить Володимир Тимофійчук.

Військовий намагається якнайшвидше пройти реабілітацію і водночас шукає можливості повернутися на фронт та бути корисним там навіть із протезом.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історію військового Олега Левченка, який має ампутацію ноги й самотужки виховує двох дітей.

Слідкуйте за нами у Telegram