Після масованого російського обстрілу Львова 4 вересня мережею ширилось не одне фото з місця удару. Серед них зокрема фото дитини, яку рятувальники дістають з-під завалів, а також закривавленого, як стало відомо потім, Ярослава Базилевича, який того дня втратив усю родину. У мережі опісля розгорілися палкі дискусії щодо доцільності поширення світлин, на яких зображені загиблі й постраждалі люди.

Юрист ГО «Інститут масової інформації» Роман Головенко пояснив проєкту «Війна і журналісти», що фотографувати людей на вулиці можна, не питаючи дозволу наперед, але потрібно припинити, якщо людина проти зйомки. Це вказано в частині 1 статті 307 Цивільного кодексу України.

Якщо ж ідеться про постраждалих від обстрілів, то теоретично сфотографована людина може апелювати, у тому числі й згодом у суді, до того, що вона не розуміла що відбувається і не бажала потрапити на сторінки медіа в такому вигляді (або не усвідомлювала, що потрапить).

Крім того, за словами Головенка, у законодавстві можливість зробити фото людини на вулиці і розповсюдити його розведена по різних статтях Цивільного кодексу, а в статті щодо вже поширення фото немає винятку щодо відсутності потреби в дозволі (як для фото на вулиці).

«Тобто загальна вимога до поширення всіх фото: “Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, …” (ч. 1 ст. 308 Цивільного кодексу України)», – пояснив він.

Медіаюрист радить питати потерпілих від обстрілів, чи не проти вони того, що фото з їхніми зображеннями поширять, або робити фото так, щоби  потерпілих на них не можна було впізнати (зі спини тощо). Фахівець додає, що питати дозволу в людей варто вже тоді, коли вони відійшли зі стану шоку.

Рекомендації щодо публікації фотографій людей, які загинули внаслідок агресії Росії, надала й Комісія з журналістської етики.

«Журналісти і працівники медіа зобов’язані у своїй роботі дотримуватись кодексу професійної етики. Проте сьогодні, коли український журналіст є не лише журналістом, а й громадянином держави, яка потерпає від ворожої агресії, питання, чи доречним є висвітлення російських воєнних (міжнародних) злочинів саме в такому форматі, може бути дискусійним», – зазначили в КЖЕ.

У Комісії вказують, що під час фіксування наслідків ракетних ударів або інших злочинів Росії дотримання всіх формальностей (отримання згоди на публікацію від постраждалих або від рідних і близьких загиблих) почасти робить неможливим якісне й вчасне висвітлення таких подій, тому журналісти й редактори ухвалюють непросте рішення показати те, чого не показали б за звичайних обставин.

Що радить Комісія з журналістської етики

• Якщо людина, яка постраждала від злочинних дій Росії, відмовляється від публікації своїх слів, фото чи відеоматеріалів, або ж просить видалити вже опубліковані, її запит потрібно виконати, проте це не стосується фактів і спостережень журналіста, який побував на місці події. 
• Не слід зловживати натуралістичними зображеннями або жахливими подробицями, які можуть травмувати як рідних, близьких і знайомих жертви або постраждалої людини, так і аудиторію. Оприлюднення подібних матеріалів можливе лише тоді, коли без них картина у публікації буде неповною.
• Чи не найважливішою, з юридичного погляду, є категорія публічного інтересу в опублікованих фотоматеріалах. Місця обстрілів також можуть підпадати під журналістський виняток щодо обробки персональних даних без згоди, зважаючи, що емоційний стан потерпілого навряд дозволяв йому адекватно сприймати дійсність навколо і заперечувати проти зйомки.
• Метою дій журналіста, який висвітлює наслідки злочинів Росії, має бути не видобування з аудиторії емоцій і не спонукання її до будь-якої реакції, а повне і правдиве висвітлення події.
• Варто пам’ятати, що документування і висвітлення міжнародних злочинів Росії — різні речі. Не всі матеріали, у яких зафіксовані наслідки і розповіді свідків, слід негайно публікувати у медіа. Їх можна передати в одну з організацій, які займаються цим професійно.