«Я їду на завдання, якщо щось зі мною станеться — живи далі». Ці слова своїй дружині Наталії в останній телефонній розмові сказав її чоловік Олексій Гуцал. З грудня 2022 року він воює на фронті у складі 46-окремої аеромобільної бригади. З вересня 2023 року військовий вважається зниклим безвісти. Дружина Наталія припускає, що Олексій може бути у полоні.

Про пошуки чоловіка Наталія Гуцал розповіла знімальній групі С4.

На початку повномасштабного вторгнення Наталія та Олексій Гуцали переїхали з Бахмута до Чернівців. У грудні 2022 року Олексія призвали на військову службу. Чоловік побував на Херсонському, Донецькому, Бахмутському і Запорізькому напрямках.

Село Новопрокопівка було останнім місцем дислокації бригади, в якій служив Олексій. 28 вересня 2023 року він та ще вісім побратимів виїхали на завдання. Ніхто з них не повернувся. Усі вважаються зниклими безвісти. 

«Він сказав мені: “якщо що — живи далі”. Після цього на зв’язок він не вийшов, і я написала ротному командиру, спитала, що з моїм чоловіком. Мені сказали, що, на жаль, він загинув, але я в це не вірю. Бо поки немає тіла, в мене завжди буде надія на те, що він живий. Я вірю і шукаю його серед живих», —  каже дружина зниклого безвісти військовослужбовця.

За її словами, доказів про загибель її чоловіка немає. Про те, що він у полоні також. Вона, як і родичі інших зниклих безвісті побратимів Олексія, організовують мирні акції у різних містах України, звертаються до координаційних штабів, СБУ, МВС, Червоного хреста та Омбудсмена. 

«Ми звертаємося до людей, які проводять перемовини. Ми просимо допомоги в них, тому що саме за наш напрямок більше нічого не чутно. Якщо на деяких напрямках є відеопідтвердження, що хлопці потрапили у полон, то за нас зовсім нічого. Мені кажуть, що його немає ні в живих, ні в мертвих. Я розумію, якщо його немає ні в живих, ні мертвих, то це є надія», —  говорить Наталія Гуцал.

Кожна ДНК-експертиза для ідентифікації тіл загиблих військових для пані Наталії —  нестерпна. 

«Коли проходять репатріаційні дії, то ти вмираєш. Протягом місяця, коли робляться ці ДНК-експертизи, ти сходиш з розуму, лізеш на стіни, куди тільки можна, тому що ти чекаєш. І молишся тільки за те, щоб не дай Боже він там був. А потім проходять нові репатріаційні дії, і знов ти сидиш, і знов чекаєш», —  додає Наталія Гуцал.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історію вибухотехніків з Буковини Артема Ситника та Олександра Кушнірука, які під обстрілами розміновували Харківщину.

Слідкуйте за нами у Telegram