27 січня у світі вшановують день пам’яті жертв Голокосту. У цей день відбулося визволення в’язнів найбільшого нацистського табору Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. За різними оцінками, внаслідок геноциду єврейського народу загинуло близько шести мільйонів людей, з них близько двох мільйонів на території колишнього Радянського Союзу і значною мірою в Україні.

Торкнулася біда і Буковину. Під час Другої світової війни один із чернівецьких кварталів перетворився на гетто, звідки близько 28 тисяч іудеїв депортували до Трансністрії.

Про це пише С4 з посиланням на Чернівецьку обласну раду.

Вперше німецько-румунські військові частини вступили на територію краю 2 липня. Першим кроком німецько-румунського командування на Буковині було оголошення єврейського населення поза законом.

Євреїв свавільно виганяли з помешкань, грабували, калічили. Знущались та знищували людей різними нелюдськими способами, незважаючи на вік чи стать. Трупи лежали на вулицях міста по декілька діб, деякі без рук і ніг. Їх почали відвозити на підводах для сміття та нечистот і хоронити в спільних могилах лише через 5-6 днів, після розпорядження примара міста Траяна Поповича.

З серпня для чернівецьких євреїв стало обов’язковим носіння жовтої «зірки Давида». Якщо в місті єврея схоплювали без зірки, його відправляли в концтабір.

4 жовтня зі штабу головнокомандуючого румунської армії у комендатуру Чернівців був переданий наказ щодо депортації протягом 10 днів усіх євреїв Буковини «в область на схід від Дністра».

На основі цього наказу губернатор Буковини генерал Калотеску віддав розпорядження про утворення тимчасового гетто в Чернівцях. Це був район вулиці Єврейської (нині вул. Сагайдачного), єврейський ринок і всі провулки та вулички, починаючи від сучасної вул. Головної до вул. Руської.

Внаслідок Голокосту в період 1941–1944 років, єврейство Буковини зазнало жорстоких страждань та випробувань, величезних людських та матеріальних втрат, що остаточно підірвало суспільні, економічні, культурні позиції єврейського населення краю.

Доля буковинських євреїв до, у роки та після Другої світової війни досить переконливо простежується через призму спогадів. У Державному архіві Чернівецької області зберігаються спогади колишніх в’язнів концтаборів.

«Я й Рут цілком босі. Спробуйте надіслати нам щось, ми щогодини дивимося в обличчя голодній смерті. Ми буквально гниємо», – писав пан Фріц другу в Чернівці з таборів примусового утримання в грудні 1941 року.