У липні в Україні та світі триває Місяць гордості людей з інвалідністю. Він покликаний нагадати, що інвалідність — це не лише про фізичні вади, а й про різні стани та особливості, які можуть створювати бар’єри в повсякденному житті. Серед них — і нейровідмінності, зокрема розлад дефіциту уваги та гіперактивності або РДУГ.

Про це пише С4.

РДУГ — це розлад дефіциту уваги та гіперактивності, нейровідмінність, за якої мозок по-іншому регулює увагу, імпульсивність і самоконтроль. За сучасними оцінками, його мають близько 400 мільйонів людей у світі. Олександра Панова — контент-менеджерка, пише пісні та вірші, співає і грає в театрі. Про РДУГ вона почала підозрювати лише кілька років тому, коли в інформаційному просторі стали більше говорити про нейровідмінності.

«Загалом, я завжди відчувала, що я бачу світ трішки інакше, ніж його бачать і сприймають інші люди. І було відчуття, що ось всім в цьому житті видали сценарій, як треба жити це життя, а мені забули його дати. Ну, подумаєш, якось розберешся», – каже людина з РДУГ Олександра Панова.

Олександра каже, діагноз не змінив її особистість, але допоміг краще зрозуміти власні особливості. Наприклад, чому їй складно концентруватися на одному завданні, чому звичайні звуки виснажують або чому одна справа постійно змінюється іншою.

«Я не можу працювати без навушників, тому що я тоді чую абсолютно кожен шурхіт. Загалом кожен звук мозок починає також аналізувати, і це дуже виснажує через те, що немає у нього пріоритетності, що саме головне. І навушники допомагають ізолювати всі ці звуки, але разом з тим, якщо буде повна тиша, то це теж погано, тому що немає стимуляції, тому що вже нудно працювати», – говорить Олександра Панова.

Особливості РДУГ проявляються не лише у складнощах із концентрацією. Звичайні побутові справи інколи перетворюються на низку постійних переключень між різними завданнями.

«Я ходила на закупи і прийшла додому з сумками, думаю: «Так, треба порозкладати це все у холодильник». Заходжу в кімнату, щоб переодягнутися і бачу, що там не прибрано, і така: «Мені треба прибратися». Починаю прибирати, йду на кухню, щоб взяти речі для прибирання, і розумію, що я не виклала продукти. Кидаю прибирання, беру продукти, відкриваю холодильник і розумію, що мені треба розібрати трохи холодильник. Починаю більше прибирати холодильник і дивлюся, що продукти все ще не розібрані», – ділиться Олександра.

Водночас РДУГ — це не лише про труднощі. Олександра говорить про вміння помічати деталі, здатність глибоко занурюватися в те, що справді захоплює, та нестандартний погляд на речі: «Я можу не бачити загалом картину і бути неуважною до цієї картини, але якщо брати якісь деталі, то я дуже уважна до них. Це допомагає як і в роботі, так і в творчості при написанні музики, при розборі персонажа, якого я маю зіграти», – розповідає

Історія Олександри не виняток. Багато людей дізнаються про свій діагноз уже в дорослому віці. Серед них — лікарка-дієтологиня Людмила Лакуста.

«Я про нього дізналася після 40 років, коли почала працювати з темою розладів харчової поведінки. Почала вивчати цю тему, бо РДУГ і РХП дуже часто коморбідні, тобто це часто поруч розлади. І оскільки для того, щоб вміти допомогти своєму пацієнту, хочеш знати більше. Я добре пам’ятаю, коли перший раз дивлюся ту детальну лекцію безпосередньо про РДУГ, і така: «Боже, це все прямо про мене розказують»», – розповідає людина з РДУГ, лікарка-дієтологиня Людмила Лакуста.

За словами лікарки, люди з РДУГ частіше можуть стикатися з розладами харчової поведінки. Причина — особливості роботи мозку: складнощі з відчуттям голоду й насичення, імпульсивність та труднощі з плануванням.

«Люди з РДУГ мають часто порушення інтерцептивної чутливості. Це не те, що вони взагалі неуважні, але їхню увагу може захоплювати та робота, яку вони роблять. Вони, наприклад, можуть не відчувати голоду», – пояснює Людмила Лакуста.

Втім, фахівці застерігають, що популярність теми у соцмережах не означає, що кожна людина, яка має труднощі з концентрацією чи постійно відкладає справи, має РДУГ. Особливо зараз, коли на увагу й пам’ять українців суттєво впливають хронічний стрес і війна: «Спитайте себе, це було все життя, чи це з’явилося зараз під час війни. Якщо це з’явилося під час війни, то це точно не РДУГ. Це 100% з дитинства, все життя. Ми можемо адаптуватися до цього, але воно не з’являється ні звідки. Тут немає такого, як, наприклад, застуда, ти був здоровий, потім захворів. Тут ти не можеш захворіти, це нейровідмінність, це інакший мозок, інакше працює. І це нікуди не дінеться від людини взагалі», – зазначає Людмила Лакуста.

Слідкуйте за нами у Telegram