Поетка із Чернівців Марина Горбатюк вдруге отримала президентську стипендію для молодих письменників. Вона каже, що досі не знає, чи вийде написати новий текст щоразу, коли сідає до паперу, але саме ця невпевненість і веде її в літературу.

Про це пише С4.

Писати Марина почала ще в школі. Спершу — твори й тексти для конкурсів та олімпіад. Перший свідомий вірш з’явився в шістнадцять. І, зізнається поетка, тоді вона навіть злякалася, що справді може пов’язати життя з літературою.

«Кожен раз, коли я беруся писати вірш, я не знаю, чи в мене вийде. Я не знаю, про що я пишу, і таке інше. Кожен раз, коли якийсь вірш у результаті виходить, для мене це справжнє диво. Бо вони наче з’являються нізвідки. Ти їх приводиш із якогось іншого світу в нашу реальність. Ти наче маєш за них відповідальність, а вони існують відмежовані від мене. Тобто, я досі вважаю себе провідником цих текстів, і щоразу дивуюся, чому саме я? Звідки я маю це все?» — розповідає Марина Горбатюк.

Сьогодні Марина — аспірантка кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури ЧНУ, авторка збірки «Книга мовчань» та співавторка кількох антологій. Цьогоріч вона вдруге отримала президентську стипендію для молодих письменників. Каже, що це не лише підтримка, а й підтвердження того, що її тексти потрібні комусь іще, окрім неї самої.

«Я собі подумала, що якщо у 2024 році мені вдалося отримати цю стипендію, якщо тоді моїх досягнень було достатньо, то за ці два роки в мене з’явилися ще якісь там рядочки в СV. Їх точно було би вже достатньо. Я думаю, що кожен може отримати цю стипендію, хто працює взагалі або має якусь мотивацію працювати в культурі, у мистецтві, хто створює щось власноруч», — каже поетка.

Молодим авторам Марина радить не боятися публічності, багато читати і вчитися сприймати критику — не як поразку, а як можливість рости.

«Не вся критика є негативною, деяка є конструктивною, але дуже часто на шляху трапляються люди, які просто хочуть деморалізувати. Цього потрібно уникати всіма способами, але водночас не ігнорувати самовдосконалення. Дуже важливо мати внутрішнього критика в себе в голові, який би аналізував усе, що ви робите, але цей аналіз має призводити до покращення, до зростання власного рівня і до переростання себе», — говорить Горбатюк.

Вона також додає, що досі не певна, чи є поеткою «за покликанням», але продовжує писати — навіть тоді, коли в голові, за її словами, «абсолютно пусто». Бо саме із цієї тиші й народжуються тексти.

Слідкуйте за нами у Telegram