Цьогоріч 25 лютого ми вдруге офіційно відзначаємо День української жінки. Свято запровадили як національну альтернативу 8 березня, аби вшанувати не просто «жіночність», а незламність та внесок українок у державність.

Журналісти С4 зібрали історії про загартовану вогнем ветеранку, легендарну лікарку та опікунку людей з інвалідністю із Чернівців.

Дату свята обрали не випадково — це день народження письменниці Лесі Українки, яка позиціонувала себе як «жінку-воїна». Серед тих, хто сьогодні боронить країну — Інна Цибульська. Образ української жінки вона бачить так:

«Постійне відродження кожного дня — це такий своєрідний фенікс. У мене українська жінка асоціюється саме із цим птахом, з феніксом. Коли ти кожного дня розумієш, що тобі треба не тільки думати про себе, про своє оточення, про родину, а ти маєш ще і про ближніх своїх думати, тобто, про суспільство. Кожен вибирає свій напрям роботи і відповідно робить для нього все, що може. Це надзусилля», — каже ветеранка російсько-української війни.

За два роки служби на стабілізаційних пунктах та в медичних ротах Інна переконалася, що на передовій професійність не має статі, а гендерні стереотипи згорають у вогні спільних завдань.

«Перший батальйон, там більша частина дійсно чоловіків була. Але ця взаємопідтримка, у дрібницях, увага в якісь складні моменти, вона надихала, вона підтримувала далі рухатись. У другій бригаді, там медична рота, у ній за штатом більше дівчат», — говорить Інна Цибульська.

Якщо для одних війна стала часом гартування, то для інших — це період передачі багаторічного досвіду та збереження традицій. Віра Клічук присвятила медицині понад пів століття, зрештою отримала титул заслуженої лікарки України.

«Я кажу, що жінка сильніша від чоловіка. Не фізично, фізично чоловік — сильніший, а жінка набагато сильніша. Тому що усякі життєві речі жінці якось набагато краще, легше перенести, чим чоловікові. На сьогодні, мені здається, у світі нема таких гарних жінок, як наші. Таких красивих, молодих жінок. Я думаю, що рівної українській жінці немає ніде у світі — ні за красою, ні за добротою, ні за всіма позитивними речами», — каже заслужена лікарка України, завідувачка гастроентерологічного відділення КНП «Міська дитяча клінічна лікарня» Віра Клічук.

У родині Віри Миколаївни до жінок завжди панувала повага. Навіть зараз, попри статус сина — очільника Чернівців — сімейні зв’язки залишаються на першому місці.

«У нашій родині завжди була повага до мами. Навіть на сьогодні, коли син на сесії, а я дзвоню, я ж не знаю, що він на сесії, він каже: “Мама дзвонить — це святе”, навіть якщо сесія. Так само й на нашому рівні — у нас прекрасний чоловічий колектив, ніколи не було якихось приниження. Ні, звичайно, ні», — говорить Віра Клічук.

Ще одна грань жіночої сили — милосердя. Любов Свіріденко очолює організацію, яка опікується людьми з інвалідністю та переселенцями.

«Жінка дає життя, вона захищає свій дім молитвою, захищає воїнів, які стоять на захисті країни, своєю молитвою допомагає і підтримує, тримає стрій у тилу, тому що це важливо, коли війна. Ми маємо бути відкритими своїм серцем до кожного, хто нас оточує, хто має потребу в будь-яких своїх нагальних потребах», — ділиться голова ГО «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «Мрія» Любов Свіріденко.

Для Любові Свіріденко сьогоднішній день — ще один привід нагадати про гідність та повагу до кожної жінки, незалежно від її віку чи життєвих обставин.

«Я та жінка, яка вміє дати відсіч, дискримінувати себе в суспільстві я не дозволю. Я виборюю право бути жінкою, я народжена бути жінкою, і дуже дотримуюсь того, щоби поважати жінку. Незалежно від того, якого вона віку, чи вона молода, чи вона вже поважного віку — вона має бути, усе ж таки, зрештою, жінкою», — зазначає Любов Свіріденко.

Слово «криця» у віршах Лесі Українки означає міцну сталь. Саме такими сьогодні є чернівчанки: вони лікують, захищають та об’єднують громаду, залишаючись незламним стрижнем нашої країни.

Слідкуйте за нами у Telegram