Глядач бачить сцену, декорації та акторів. Але частина театральної магії народжується там, куди зазвичай не потрапляють оплески.

Про роботу швейного цеху драмтеатру — дізнавалися журналісти С4.

Перш ніж актор вийде на сцену, його образ народжується тут — у швейному цеху драмтеатру імені Ольги Кобилянської. У майстерні працює лише дві фахівчині, і саме вони створюють сценічний одяг для всіх вистав.

«Створення будь-якого костюма, напевно, починається все-таки з художника-сценографа, який презентує нам ескіз, і починається робота саме з ескізу костюма. Тканини в нас бувають дуже різні: не тільки текстильні матеріали, а й якісь прикладні матеріали з будівництва, з декору використовуються», — розповідає художниця-модельєрка Чернівецького драмтеатру ім. О. Кобилянської Людмила Яковенко.

Перший етап — зняття мірок з акторів та крій виробу. Далі починають різати тканину та зшивають. Потім наступає час примірок.

«На першу примірку ми запрошуємо актора. Бажано, щоб завжди був художник-сценограф, який дивиться, чи [потрібно] щось поправити, змінити, можливо, щось додати до ескізу. Ми це узгоджуємо з художником-сценографом і починаєм далі працювати», — зазначає Яковенко.

Час виготовлення залежить від складності. Іноді доводиться працювати під час вихідних днів, а періодично — навіть з дому. Одними з найскладніших стали корсети для вистави «Шалений день або Одруження Фігаро» — їх майстрині створювали вручну. Не менш кропіткою була робота над образом Шута у «Жанні д’Арк». Майстрині зізнаються: коли бачать акторів на сцені в їхніх образах — завжди хвилюються.

«Дуже переживаю. Дуже страшно, коли перший раз вони виходять на сцену. Коли ти дивишся, думаєш, щоб не дай Боже щось там зім’ялося, пірвалося. У нас настільки актори вже кмітливі і спритні. Навіть бувало, що якийсь ґудзик відірвався, відіграли сцену, тримаючи спідницю в ручках», — говорить художниця-модельєрка театру.

Зараз цех готується одразу до кількох прем’єр. Для «Солодкої Дарусі» створюють 46 костюмів — вистава буде насиченою і вимагатиме численних перевтілень. Працювати доводиться в непростих умовах. Через відключення світла майстрині змінюють локації, аби не зупиняти процес.

«У нас світло буває тільки буквально 2-3 години в день. Але нам створили куточок в самому театрі. У нас є ще там обладнання. І ми міняємося, якщо нема світла, ми біжимо туди. Коли є світло, ми знов сюди вертаємося, бо тут зручніше, тут все під руками: матеріали, нитки, приклади, все обладнання. Таким чином працюємо», —  додає Людмила Яковенко.

Попереду — нові вистави, десятки костюмів і сотні годин роботи. І поки актори готуються до виходу на сцену, у швейному цеху вже створюють образи, без яких жодна історія не оживе.

Слідкуйте за нами у Telegram