Поки світ готується до Дня закоханих, обираючи подарунки та квіти, для багатьох українських родин це свято стало черговим нагадуванням про болючу розлуку. Тисячі матерів, дружин та наречених замість святкової вечері проживають ще один день в очікуванні дзвінка.

Про це пише С4.

Аби підтримати ці сім’ї та нагадати суспільству про тих, хто досі в неволі, у місті Заставна провели акцію солідарності. Її кульмінацією стало відкриття «Алеї Надії» — простору, де віра в повернення рідних стає видимою.

Серед учасників акції — Іванна Андрусяк. Її наречений Роман Крутіков служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» і постійно перебував на передовій у Донецькій області. Пара мріяла про майбутнє і планувала весілля на жовтень 2024 року. Проте за місяць до омріяної дати, 28 вересня, Роман зник безвісти неподалік Бахмутського району.

«Це страх. Страх, що кожного дня до тебе можуть подзвонити. Особливо, коли бачиш незнайомий номер — серце завмирає від думки, що це може бути погана звістка», — ділиться болем Іванна.

Мати зниклого військового Світлана Григоренко живе в очікуванні вже понад півтора року. Її син Віктор, у мирному житті фермер, зник безвісти під населеним пунктом Роздолівка на Донеччині.

«Він був фермером, але ця проклятуща війна застала його, і він пішов воювати. Довгих 19 місяців я чекаю свого сина», — розповідає жінка зі сльозаим на очах.

Світлана зізнається: не збожеволіти від горя їй допомагає віра в Бога та співи у церковному хорі.

Ініціатором створення «Алеї Надії» став Михайло Турецький — військовослужбовець, який сам пройшов пекло російського полону. Він провів у неволі два роки, змінивши шість колоній, остання з яких була в Сибіру.

Михайло згадує про нелюдські умови, побої, погане харчування та відсутність медичної допомоги. Але найстрашнішою зброєю ворога він називає інформаційний вакуум і брехню.

«Росіяни постійно розказують хлопцям, що їх тут ніхто не чекає, що вони нікому не потрібні, забуті. Більше того — переконують, що держави України вже не існує», — каже колишній полонений.

Саме тому такі акції, як у Заставні, життєво необхідні. «Алея Надії» — це символ того, що про полонених не забули ні на мить. Рідні вірять: їхня любов та спільна молитва сильніші за ворожу пропаганду, а пам’ять — це головна зброя тилу, яка не дає згаснути надії на повернення кожного захисника додому.

Слідкуйте за нами у Telegram