Після того, як урядовці дозволили виїзд за кордон чоловікам студентського віку, міграційна статистика стрімко пішла вгору. Проте для багатьох «квиток в один кінець» виявився лише тимчасовим рішенням.

Чому європейська адаптація спрацьовує не для всіх і чому молодь обирає продовжувати жити в Україні — дізнавалася журналісти С4.

Майже 100 тисяч за два місяці. Британське видання The Telegraph оприлюднило дані щодо міграційної хвилі 2025 року. Згідно зі звітами польської прикордонної служби, з кінця серпня Україну покинули близько 99 тисяч чоловіків віком від 18 до 22 років. Нагадаємо, саме наприкінці серпня 2025 року уряд уперше з початку повномасштабного вторгнення дозволив цій категорії громадян виїзд за межі країни.

Попри відкриті двері до Європи, частина молоді таки обирає залишатись вдома. Чернівчанину Максиму Руссу — 18 років, він прожив у Польщі три роки. Каже, що поїхав ще до повномасштабного вторгнення, але інтегруватися в іншу країну так і не зміг.

«Перший раз поїхав закордон в 15 років. Відверто кажучи, відчуття було, що не на своєму місці. Дуже багато хвилювань, дуже багато страху. Я пов’язую це з тим, що недостатній вік, може», — каже хлопець.

Він ділиться, що найбільшою перешкодою для адаптації був мовний бар’єр і те, що поряд не було сім’ї та друзів.

«Відчувалось дуже важко, насамперед через мову, а загалом бувають звичайно хороші люди й погані люди. Як на мене, найкраще вдома — тут усе рідне, дома тебе ніхто не осудить», — говорить чернівчанин.

Тож, зараз Максим планує розвиватись і будувати плани в Україні.

«Приїхав до України, зустрівся з друзями, потім записався в автошколу, зараз здаю на права. Маю намір здати на категорію В і С. Можливо, волонтером буду», — розповідає він.

Масовий виїзд молоді вже почав позначатися на внутрішньому ринку України. У сферах, де традиційно працюють студенти та молоді фахівці — спостерігають дефіцит кадрів.

«Є багато робочих місць, де молоді люди працювали, наприклад у ресторанах, кав’ярнях, в ІТ-сфері. Відповідно, коли в серпні прийняли закон, який дозволяв виїжджати молодим людям до 25 років, дуже багато х них виїхало, і в цих закладах почали виникати проблеми із заповненням свого персоналу», — пояснює кандидат педагогічних наук, асистент кафедри педагогіки та соціальної роботи Олександр Попов.

Експерти зазначають, що разом із робочими руками країна втрачає і потенційні ідеї, які молодь тепер реалізує в економіках інших країн.

«Тут питання наповнення Пенсійного фонду. Ті люди, які працюють, вони сплачують податки, з яких виплачуються пенсії. Ви розумієте, що молоді люди, які виїхали, вони не сплачують ці внески, і відповідно виникає певний дефіцит», — каже Олександр Попов.

Чи планують переїжджати за кордон чи залишаться вдома чернівчан?

• «Це для мене домівка, тут мої люди, моя сім’я. Ми звикли до нашого дому, менталітету. Я не кажу, що за кордоном погано. Це все залежить від людини, від адаптації».

• «Чесно, дуже багато людей казали їхати, але конкретно плану не мав. Але тепер час від часу катаюсь, як закон дозволяє. Хочу залишатись в Україні».

• «Коли почалась війна, ми поїхали в Італію. У мене мама дуже хвилювалась, як і всі мами. Я навіть мала туди до школи піти, але було дуже важко і я повернулася в Україну».

• «Звик. Живу тут давно, роботу маю, сім’я моя, друзі тут — не бачу сенсу. Зараз роботи в Європі теж не дуже багато, щоби переїжджати й робити щось».

• «Коли почалася війна, то мені довелося виїхати, але я не змогла там лишитися. Взагалі, я вважаю, що за кордоном я нікому не буду потрібна. Там уже все є, уже всі чогось досягли, а в нас ти починаєш усе із чистого листа й можна щось творити нове».

Процеси міграції залишаються двосторонніми: поки частина молодих людей намагається інтегруватися в європейське суспільство, інші — шукають аргументи, аби залишитися. Саме цей свідомий вибір «залишитися» сьогодні визначає наше спільне «завтра».

Слідкуйте за нами у Telegram