Лемківські кривульки — традиційні бісерні прикраси, які століттями передавалися з покоління в покоління, офіційно увійшли до переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Як сьогодні відроджують давню техніку плетіння та чому автентичні прикраси знову стають актуальними — у сюжеті журналістів С4.

Кривульки — це не лише елемент народного вбрання, а й символ пам’яті, традицій та ручної праці. Лемки здавна вкладали в орнаменти прикрас особливі сенси: ромби, хрестики, крапочки, зигзаги та хвилясті лінії. За словами майстрині з бісероплетіння Ксенії Гребеннікової, кривульки можуть відрізнятися за розмірами — від 10–15 до 25 сантиметрів, а орнаменти поєднують великі та малі елементи.

«Лемки на своїх прикрасах завжди зображали ромби, хрестики, крапочки, зигзаги, хвилясті лінії. Тут представлені чергування великих і маленьких ромбів», — розповідає майстриня.

Внесення кривульок до переліку нематеріальної культурної спадщини, за словами майстрів, є не лише визнанням, а й відповідальністю — зберегти традицію живою. Ксенія Гребеннікова зазначає, що останніми роками ставлення до бісерних прикрас змінилося: «У мене часто питають, з чим носити маленькі прикраси. Я завжди кажу — не підбирайте під щось, почніть із малого, приміряйте до себе і тоді зрозумієте, яка прикраса вам підходить».

Як і раніше, великі кривульки не носять щодня — їх одягають на важливі події та свята.

«Раніше дівчина мала мати велику прикрасу і ходити з нею до церкви, на великі свята. За велику кривульку можна було корову продати — настільки вона була дорогою», — розповідає Ксенія Гребеннікова.

На виготовлення однієї великої кривульки майстри витрачають у середньому 40–50 годин. Процес складається з кількох етапів і вимагає терпіння та точності.

«Кривулька починається зі стієчки — 2–3 сантиметри. Її можна виконати сіточкою, монастирським плетенням або ткацтвом. Далі йдуть кілька етапів плетіння і підвіси», — пояснює майстриня.

Слідкуйте за нами у Telegram