У Чернівцях проживає родина, яка стала справжнім порятунком для десятків дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За цей час вони виховали 28 дітей. Усе почалося понад 20 років тому. Тоді родина Войлових уперше наважилася взяти на виховання двох малюків. Згодом дітей ставало більше: когось забирали з лікарень, когось — з інтернатів.

Про це пише С4.

Мати-вихователька згадує момент, який став переломним для їхньої сім’ї. Це сталося, коли її чоловік, повертаючись із роботи, побачив соціальну рекламу на вулиці.

«Ми працювали в той час, у нас було четверо дітей. Коли чоловік із роботи приходив, то були великі білборди з маленькими діточками. Він приходив і казав: «Ось подивись, ось подивись». І позаяк у нас уже дорослі діти свої, то ми вирішили піти до служби й попросити ще дитинку», — пригадує Людмила Войлова.

Служба в справах дітей пішла назустріч. Так у домі з’явилися нові вихованці. Багато дітей потрапляли в родину без елементарних побутових навичок та з психологічними травмами. Проте у Войлових є власна педагогічна філософія: головне — не просто опікати, а навчити самостійності.

13-річна Софія згадує день, коли дізналася, що в неї знову будуть мама й тато.

«Мені наша директорка закладу сказала, що нас хочуть узяти в родину. Я дуже була рада цьому. Я не могла уявити, що в нас буде родина, батьки. Потім нас забрали в цю родину. Я дуже хотіла навчатись і не могла уявити, що буду», — каже Софія.

Зараз у родині виховуються діти різного віку. У кожного за плечима — непроста історія: втрата рідних, лікарні, евакуація під час війни до Іспанії та повернення додому. Для когось адаптація у великому колективі була викликом, а хтось одразу відчув полегшення, знайшовши тут батьків.

Своїми спогадами про перші дні в родині поділилися і вихованці Андрій та Наталя.

«Мені на той момент було вже 12 років, і я думала, приїду й буде багато дітей маленьких. Але коли я прийшла, мені дуже сподобалося, що були діти й мого віку, і я на другий день уже в школу пішла. Усе було так, як я хотіла, і тому мені дуже сподобалося», — ділиться Наталя.

«Тут у нас з’явилася сім’я, яка хотіла нас забрати й зібрала. Вони нас відвезли в Іспанію, де ми пожили і мені зробили операції на очі, голову й серце. Дуже вдячний за це. Зараз проживаю вже три роки в цій сім’ї», — говорить Андрій.

Зараз батькам-вихователям по 66 років, але про відпочинок вони не думають, адже для подружжя виховання дітей стало своєрідним еліксиром молодості. Тож навіть зараз, маючи за плечима колосальний досвід та поважний вік, підбивати остаточні підсумки своєї батьківської кар’єри вони не поспішають, і все ще допускають, що, можливо, колись приймуть у свою родину ще одну знедолену дитину.

«28 дітей ми виховали разом із цими дітьми. Ми маємо трьох біологічних дітей і маємо десять внуків. Не заважаючи на вік, суспільство нам дає дітей. Поки працюємо», — розповідає Людмила Войлова.

Слідкуйте за нами у Telegram