Ще у 2014 році він без вагань вступив до добровольчого батальйону, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї. Служив у 107-й бригаді 92-го батальйону.

Про це пише C4.

Два роки на передовій без ротації — таким був шлях Владислава, ветерана російсько-української війни.

Він воював на Харківщині, у районі Великого Бурлука та Часового Яру, був стрільцем і гранатометником. Воїн пережив два поранення: перше лікувати відмовився, друге виявилося тяжчим і змусило залишити фронт.

Найбільше тримало — братерство: «Без жартів навіть на війні не обходилося. Але трималися ми там один за одного. І, на жаль, багатьох уже нема. Вони лишаються в душі, ми їх завжди згадуємо», — каже ветеран.

Та повернення додому виявилося не менш складним випробуванням. Владислав зізнається, що цивільне життя поки що відчуває неповністю:

«Я живу тим, що було там, і постійно думаю про хлопців, про ті події. Неприємно, коли питають, що там, як там. Бо воно не зникає. Це переживаєш у собі».

«Мене лікує тиша. Я їду на річку, виходжу в ліс. У місті буваю рідко. Ближче до природи — там спокійніше, там немає тривог».

Історія Владислава — це нагадування, наскільки непросто військовим повертатися до мирного життя. А ще — що суспільство повинно навчитися чути й розуміти тих, хто пройшов війну.

Слідкуйте за нами у Telegram