Софії Сможній — 22 роки. Вона родом із Донецька, де прожила перші 16 років життя. У 2019 році дівчина з мамою та сестрою переїхали до Маріуполя — до батька, який працював там ще з 2014-го. У Маріуполі Софія закінчила школу, вступила до університету та влаштувалась на першу роботу. Але звичне життя обірвалося з початком повномасштабного вторгнення. 16 березня 2022 року її родина дивом змогла виїхати з окупованого міста.

Родина Софії живе на Черкащині, де знайшли прихисток на початку повномасштабного вторгнення. Сама ж дівчина  — вже третій рік у Чехії. 

Про це пише С4.

«До Європи я потрапила дуже несподівано навіть для себе», — згадує Софія. В Чехії вже кілька років жила та працювала її хрещена сестра. Саме вона допомогла дівчині з першим працевлаштуванням. «Я написала повідомлення в середу, а вже за тиждень їхала автобусом до Праги», — розповідає вона.

Першим викликом для Софії стала мова. Вона майже нічого не знала про Чехію, тому адаптація до нової культури й середовища відбулася фактично з нуля. На вокзалі дівчину зустрів майбутній роботодавець, який і відвіз до міста, де вона живе й працює вже майже три роки. Житло надала робота, документи оформили швидко та без проблем.

Нині Софія орендує маленьку кімнату в чотирикімнатній квартирі. З пошуком житла та роботи їй пощастило — усі варіанти були перевіреними, за порадою знайомих. У Чехії дівчина працює офіційно та має стабільний дохід.

Попри стабільність, вона не ідеалізує життя в Європі. Каже, що суспільство в Чехії — як і будь-де — неоднорідне: хтось щиро підтримує, хтось ставиться з упередженням.

«Було і добре, і не дуже. На жаль, навіть наші люди не завжди підтримують одне одного», — ділиться вона. Позитивне ставлення Софія найчастіше відчуває з боку молодших чехів — вони більш відкриті та толерантні. Старше покоління — не завжди. «Декілька разів мені говорили в очі: “Повертайся додому”. А я б і рада — та мого дому вже немає», — зізнається дівчина.

Водночас вона вдячна чеській державі за надану можливість жити й працювати легально: «Навіть продовження тимчасового захисту — це вже велика допомога».

Софія вивчає чеську — спершу з репетитором, а тепер самостійно. Працює в чеському колективі, де постійно спілкується з місцевими. «Є безкоштовні курси, але мені вистачило практики. Мова — ключ до відчуття приналежності».

Дівчина має багато друзів — як українців, так і місцевих. «З колегами в нас чудові стосунки, часто жартуємо, спілкуємось і ходимо разом на корпоративи. З українцями познайомились просто на вулиці — почули рідну мову. Ці зв’язки дуже цінні».

Найскладніше — це відстань до рідних і постійна туга за домом. Але Софія знайшла підтримку — зокрема, в психолога, з яким працює вже майже рік. «Іноді важко навіть із близькими поділитись тим, що на душі. А психолог вислухає — і стає легше. Я всім раджу не нехтувати цим».

Допомагають і люди навколо: «Наші — велика сила за кордоном. Ми маємо спільні виклики, підтримуємо одне одного. Саме завдяки цьому я досі тут».

Попри очікування, європейське суспільство виявилося не таким ідеальним, як уявлялось: «Чим більше спілкуюсь з іноземцями, тим більше розумію — і тут є свої складнощі, стереотипи та упередження».

Софія не знає, де житиме в майбутньому. «Дуже хочу додому, але зараз тут більше можливостей. Поки маю візу та роботу — відкладаю кошти й думаю, що буде далі. Іноді хочеться все кинути та поїхати в Україну, а іноді — я відчуваю тут свободу й життя».

Найбільший урок, який вона винесла: «Цінуйте своє оточення. Люди навколо — це ваш вибір і ваше дзеркало. Мені дуже пощастило з друзями — з ними можна і мовчати, і говорити про все на світі. Це — безцінно».

Своїм досвідом Софія хоче підтримати тих, хто тільки починає новий етап у ЄС:

«Не бійтеся ризикувати. Вивчайте мову країни, де живете — тоді вам буде легше адаптуватися. Не замикайтесь у роботі — ставте на перше місце себе й своє здоров’я. І пам’ятайте: якщо один досвід виявився розчаруванням — це не означає, що всі такі. Навколо багато добрих людей. Ви не одні».

Слідкуйте за нами у Telegram