Три роки тому Маріуполь опинився під шквалом російських обстрілів, ставши однією з найгарячіших точок України. Місто залишилося без світла, води та зв’язку, а 16 березня окупанти скинули бомбу на драмтеатр, де ховалися сотні мирних жителів.

Про життя в окупації, виживання під обстрілами та складний шлях евакуації маріуполець розповів знімальній групі С4.

Пан Ігор — військовий пенсіонер. У Маріуполі проживав із дружиною та сином, працював на приватному підприємстві. Повномасштабна війна застала його вдома. Уже в перші дні місто опинилося в умовах блокади.

«Ховалися ми в підвалі власного будинку. 1 березня 2022 року вже не стало електрики, вони просто відрубали ті дроти, які йшли від лінії електропередачі, і місто залишилося без світла. Потім, 4 березня, зникла вода, 6 березня — газ. Що стосується мобільного зв’язку, то поки працювали генератори, ще якось можна було зв’язатися, але вони знищили вежі стільникового зв’язку. Їжу готували на багатті біля під’їздів, імпровізовані печі були на цеглах. Воду возили з родників. Треба було виживати», — пригадує Ігор Арабов.

16 березня 2022 року росіяни завдали бомбово-авіаційного удару по драмтеатру в Маріуполі — загинули сотні мирних мешканців, які шукали там порятунок із надією, що театр ніколи не стане об’єктом для нападу.

«15 березня було розповсюджено інформацію, що 16 березня буде зелений коридор для евакуації, й одна з точок евакуації якраз була біля драмтеатру. Перед самими бомбардуванням там було десь дві тисячі людей, але потім хтось сказав, що від театру не буде виїжджати колона і призначили іншу точку збору. Люди почали розходитися, хто пішов за речами, хто ще кудись. Біля драмтеатру лишилося десь 500–700 людей. Скільки загинуло ніхто не знає», — розповідає переселенець.

На початку повномасштабного вторгнення пан Ігор евакуював свою сім’ю, але сам залишився в Маріуполі. Через фільтраційні заходи росіян виїхати було небезпечно, тож у травні знайшов інший шлях евакуації, який тривав 21 день.

«За гроші нас вивозив перевізник в обхід цих пунктів фільтрації, через поля. Таким чином виїхали до Бердянська, а потім уже волонтерською колоною, але за гроші, виїхав у Запоріжжя. Закритим був 17 діб цей шлях із Бердянська до Запоріжжя. Тут уже волонтери від церкви вивезли через Вінницю до Чернівців», — говорить Ігор Арабов.

Нині він разом із сім’єю проживає в модельному містечку в Чернівцях. Знайшов роботу й почав будувати нове життя, але в Маріуполі залишився його брат із родиною. Вони не змогли вчасно виїхати з окупованого міста.

Слідкуйте за нами у Telegram